Читати книгу - " Чи це любов?, Sava"

Тиша між ними знову наповнила кімнату. Сергій сидів, облизуючи губи, відчуваючи, як кожне слово, що залишалося нерозказаним, ще більше загострювало ситуацію. Він бачив її очі, її вираз обличчя — всі ці невисловлені почуття, що випливали через кожен рух. Вона була поряд, але між ними, здавалося, стояла непереборна стіна. Стеля, стіни кафе, шурхіт столових приборів — все було на місці, але їхні світи знову не зустрілися.

— Сергію… — Аліна проказала його ім'я тихо, але в її голосі відчувалася незвична тривога. — Я не знаю, що з нами буде. Я не можу обіцяти нічого, я не знаю, як усе складе. Можливо, ми знову знайдемо шлях один до одного, а можливо, це вже неможливо…

Слова ніби висіли у повітрі, і її погляд змушував Сергія відчути, як усе навколо завмирає. Він хотів сказати щось, що розтопить цю дистанцію між ними, але не міг знайти правильних слів.

Він відчував, як з кожним моментом зростає відчуття, що життя ставить їх на роздоріжжя, де вони не мають відповіді на те, що буде далі.

— Я не хочу тиснути на тебе, Аліно, — його слова були спокійнішими, але вони теж несли в собі біль. — Але я маю запитання. Чи може те, що ми пережили, справді бути лише частиною нашого минулого? Чи є ще шанс для нас?

Аліна повільно зняла погляд з нього, намагаючись знайти відповідь не у словах, а в собі. Вона сиділа, зосереджена на своїх думках, і всередині її ніби боролися дві сили — одна, що тягнула назад, до його тепла і обіймів, а інша, яка боялася знову віддатися у що-небудь, що може знову зламати її.

— Я не знаю, — зізналася вона. — Я не знаю, чи можемо ми бути разом так, як раніше. Можливо, ми вже занадто змінилися, і ми не зможемо повернути те, що втратили.

Ці слова пролунали між ними, наче поштовх, який відкинув усе, що було між ними до цього моменту. Сергій мовчав, але в його серці все більше стискалося. Він хотів бути з нею, але розумів, що це вже не буде так, як раніше. Час і обставини зробили свою справу.

— Можливо, нам потрібно дати собі час, — Сергій кинув, дивлячись їй у очі, але не знаходячи певності у власних словах. — Може, варто дійсно відпустити і побачити, що з цього вийде. Може, ми знайдемо нову історію, нові можливості.

Аліна вдивлялася в нього, і її погляд був сповнений сумнівів. Вона не знала, що буде далі, але відчувала, що цей момент став поворотним у їхніх стосунках. Тепер усе виглядало розмитим, і майбутнє, яке вони колись малювали разом, стало лише туманним відбитком у її свідомості.

— Можливо, — відповіла вона тихо. — Але… ми не знаємо, що чекає нас попереду. Що, якщо все це не збудується? Що, якщо наші шляхи розійдуться назавжди?

Ці слова залишилися без відповіді. І хоча обидва хотіли щось сказати, нічого більшого, ніж та тиха біль, вони не змогли витягти з себе.

— Ти правду кажеш, — Сергій погодився, зітхаючи. — Але може, не все так і погано, якщо ми дозволимо собі відкрити нові можливості. Якщо навіть ми йдемо окремо, може, це дасть нам шанс знайти новий шлях.

Аліна закрила очі, бо відчувала, що все, що вони пережили, залишатиметься в її серці назавжди. І хоча майбутнє залишалося невизначеним, вона знала, що ці питання будуть переслідувати їх ще довго.

— Можливо, нам просто потрібно відпустити один одного, щоб зрозуміти, чи є у нас шанс, — вона сказала це дуже обережно, спостерігаючи за його реакцією.

Сергій мовчав, відчуваючи, як кожен момент виводить їх з рівноваги. Але він знав, що не може змусити час повернутися назад. І хоч він ще сподівався на краще, він також розумів, що майбутнє їхніх стосунків залишалося питанням без відповіді.

— Ми подивимося, як буде, — сказав він, врешті-решт з усмішкою, хоч і дещо примарною. — Час покаже, чи є в нас майбутнє. А поки… давай просто будемо тут і зараз, без зайвих очікувань.

Аліна тихо кивнула, але вона знала, що це не буде простим шляхом. Час покаже, чи зможуть вони відновити те, що колись мали. Але це вже було питанням не тільки часу, а й їхньої волі, їхньої сили рухатися вперед разом.

Кінець