Читати книгу - "Пригоди бухгалтера Іри, Ярина Чорна"

Іра виключила екран, вона  взагалі нічого не розуміла, що він не може, і про який вибір йшла мова. Але телефонувати знову не наважилася, бо боялася і себе і його.

В Хмельницкий прийшла осінь, але вона була тепла і сонячна. Тільки вже швидше вечоріло, і світанки приходили пізніше. Листя на деревах набувало яскраво -жовтих кольорів, для Іри осінь, особливо вересень, улюблений період року. Вона любить проводити дуже багато часу в парках серед дерев та осінніх квітів. Хризантеми, айстри жоржини - неймовірний парад кольорів, ці квіти не примхливі, коли їх приносиш додому вони не гинуть наступного дня, краса в простоті. Іра придбала букет різнокольорових жоржин, сьогодні вона з дівчатами йде в гості до ТПО, якими опікується фонд. Фонд викупив приміщення старого дитсадка та перетворив на простір для переселенців, тут оселялисгв основному пенсіонери або мами з дітьми, в дитсадку розмістили до п'ятдесяти переселенців. Кожен з них мав свою гірку історію, в основному всі залишилися без даху над головою, багато хто втратив своїх рідних, люди , які найшли в собі сили жити далі, а фонд їм допомагає. Зробили ремонт, завезли меблі, підключили інтернет, привели в порядок територію навколо, загалом зробили це місце привабливим та придатним для комфортного проживання. Сьогодні був святковий день, у куховарки тьоті Мані повернулася внучка з окупованих територій. Тьотя Мані родом із Бахмуту ( колишній Артемівськ), вона прожила там все життя, спочатку жила з батьками, а на початку вісімдесятих чоловіку Сергію дали квартиру від автоколони, в якій вони працювали. Сергій водієм автобуса, а тьотя Маня кухарем в столовій. В них народилося двоє діток, два сини Саша і Міша. Потім були тяжкі дев'яності, безгрошів'я і Сергій поїхав на заробітки до росії на північ, але не судилося розбагатіти, згинув десь серед морозів і снігів, навіть тіла не змогли отримати, щоб поховати. Так і опустили в землю пусту труну, а зверху пам'ятник, щоб хоч було прийти куди.

Діти швидко подорослішали, не йшли нікуди вчитися,  а почали ремонтувати автомобілі. За кілька років життя налагодилося, хлопці поженилися та пішли жити окремо, а тітка Маня так працювала кухарем в столовій, хоча діти просили кинути ту роботу . А в 2018 у старшого сина Саші народилися дівчинка Соня, і тьотя Маня здалася, звільнилася з роботи, щоб допомагати дітям Саші і Марині . Майже весь час вона проводила із Сонею, дівчинка стала для неї віддушиною, її життям. Коли розпочалася війна,  ніхто не думав, що це надовго, гадали місяць, другий і все повернеться на своє місце, в кінці 2022 року було потрібно виїжджати з рідного міста. На початку грудня російські війська підійшли впритул до міста, зокрема, були взяті село Весела Долина, частина села Опитне і села Іванград. Українські війська вдалися до оборони міста. Вся сім'я проживала в квартирі тьоті Мані, щоб всі були на очах, трохи за тісно, але тепліше , бо поставили буржуйку на якій варили їсти та грілися . Світла не було вже, газу також, хлопці ходили збирали гілки для того щоб палити в квартирі, носили воду в пластикових банках на восьмий поверх. Соня , як маленьке сонечко, була для всіх втіхою, їй не було ніяких розваг, крім старих іграшок, та казок, які їй переповідала тьотя Маня. А одного дня Міша приніс рижого котика, маленького, замурзаного , Соня ожила , в неї з'явився друг. Котика назвали Мурчиком, він весь час був із Сонею, вони разом гралися, їли, спали. Коли вже не було дальше куди відтягувати з евакуацією, було прийнято рішення їхати. Також їхні сусіди погодилися на евакуацію, Тьотя Маня та Міша спочатку посадили в евакуаційні авто Сергія, Марину і Соню з Мурчиком, та сусідку Галину з племінниками, а самі чекали наступне, яке забирало із сусіднього будинку двох старших людей, чому вони тоді не поїхали разом, не знає тьотя Маня. Але авто із Сашею, Мариною та Сонею потрапило в засідку, а їх із Мішею повезли іншим шляхом. Вони доїхали аж до Хмельницького, і тут їх зустріла Катя. Міша повернувся назад, щоб знайти Сашу, Марину і Соню, але його не пропустили до Бахмуту, йшли вуличні бої, він записався добровольцем і залишився там воювати. Вже через розвідку він взнав, що Саша та Марина загинули на місці, а Соню і сусідку Галину з племінниками повезли до Донецька, і там їх слід загубився. Тьотя Маня спочатку не хотіла жити, звинвачуючи себе, але помалу з допомогою психологів,  Каті вдалося її витягнути з цього стану , а потім і взагалі запропонувала їй роботу в садку - варити їсти для переселенців, що жили в садку. Але пошуки Соні не припинялися, і ось нарешті волонтерам та небайдужим людям вдалося знайти Соню в дитбудинку Донецька та перевезти на підконтрольну територію, а потім до Хмельницького. Катя виділила для тьоті Мані та Соні окрему кімнату, що виходила вікнами в сад, щоб їм було спокійно та затишно.

Перед садком було шумно, на вулиці стояли столи для жителів садку та гостей, сьогодні вирішили влаштувати свято для Соні, запросили аніматорів, напекли солодощів - це було чисто дитяче свято. Соня сиділа на руках у тьоті Мані і з острахом дивилася на все що коїться навколо, було видно, що дитина натерпілися, і тепер всього боялася. Катя підійшла до них та присіла, щоб дивитися на Соню знизу до верху.

Привіт, сонечко. Я Катя, а це мої подруги Женя і Іра, дивись ми тобі квіти принесли, - але дівчинка напружилася, і спробувала заховатися під свитер тьоті Мані.Вибачте, дівчата, вона всього боїться,- відповіла тьотя Маня.Соня, а може давай пограємо? - вже спробувала Женя, - у мене є донечка Анюта, вона передала тобі ляльку, дивись яка гарна.

Але  дівчинка не реагувала, тьотя Маня гладила її по голові, шепочучи заспокійливі слова. Катя не здавалося:

А це Іра, і вона фея, і вона прийшла, щоб виконати твоє бажання.

Дівчинка відмерла, вона недовірливо подивилася на Іру, а Іра простягнула їй квіти, і тут дівчинка сказала:

Я хочу Мурчика, ти знайдеш його?  - і дівчинка простягнула їй медальйончик з ошийника кота. Всі замовкли. Тільки Соня з такою надією дивилася на Іру, ніби вона й справді фея.Так, сонечко, я постараюся, - і взяла медальйон.