Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Хрещення вогнем 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Хрещення вогнем" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 104
Перейти на сторінку:
тину. Дівчина крикнула протягло, пронизливо. Потім коротко й болісно. А потім вони вже її не чули.

— Войовники! — вскочила на ноги Мільва. — Герої, сука!

— Віспи не бояться, — покрутив головою Йазон Варда.

— Страх, — пробурмотів Любисток, — то людська справа. В них уже нічого людського не залишилося.

— Окрім тельбухів, — прохрипіла Мільва, майже пестливо ставлячи стрілу на тятиву. — Які я їм, гультяям, зараз продірявлю.

— Тринадцятеро, — сказав Золтан Хівай. — І вони мають коней. Достанеш одного чи двух, решта нас візьме. Крім того, це може бути тільки розвідка. Диявол їх зна, яка сила за ними тягнеться.

— Я маю спокійно дивитися?

— Ні, — Ґеральт поправив меч на спині й пов’язку на волоссі. — З мене досить дивитися. І мені абсолютно досить бездіяльності. Але вони не повинні розпорошитися. Бачиш того, який тримає коней? Як я туди дійду, зніми його з сідла. Як тобі вдасться, то й ще одного. Але тільки як дійде до сутички.

— Залишиться одинадцятеро, — повернулася лучниця.

— Рахувати я вмію.

— Залишається ще й віспа, — буркнув Золтан Хівай. — Підеш туди, притягнеш заразу… До дідька, відьмаче! Ти наражаєш усіх нас на… Зараза, це ж не та дівчина, яку ти шукаєш!

— Заткнися, Золтане. Повертайтеся до возу, сховайтеся у лісі.

— Я йду з тобою, — хрипло заявила Мільва.

— Ні. Прикривай мене здалеку, таким чином ти мені краще допоможеш.

— А я? — запитав Любисток. — Що я маю робити?

— Що й завжди. Нічого.

— Та ти здурів… — пробурчав Золтан. — Сам на таку купу… Що з тобою? Героя хочеш грати, збавителя дівчаток?

— Заткнися.

— Та нехай тебе диявол… Зачекай. Облиш твій меч. Їх багато, краще, щоби не довелося двоїти удари. Візьми мій сігіль. Ним досить буде рубанути тільки раз.

Відьмак прийняв зброю ґнома без вагання і без слова. Ще раз вказав Мільві на мародера, який пильнував коней. А потім перескочив через кущі й швидким кроком рушив до хат.

Сонце світило. Коники стрибали з-під ніг.

Той, який стеріг коней, помітив його, витягнув списа зі втулки біля сідла. Було в нього дуже довге засалене волосся, що спадало на порвану, відремонтовану заіржавленим дротом кольчугу. Носив він новісінькі, мабуть, недавно награбовані чоботи із блискучими застібками.

Вартовий крикнув, тоді з-за тину вийшов і другий мародер. Той ніс пояс із мечем на шиї і саме зав’язував штани. Ґеральт уже був достатньо близько. Від купи соломи чув регіт тих, які забавлялися із дівчиною. Дихав глибоко, і кожен вдих посилював у ньому жадобу вбивства. Міг заспокоїтися, але не хотів. Хотів мати трохи приємності.

— А ти хто? Стій! — крикнув довговолосий, зважуючи спис на долоні. — Чого тут хочеш?

— З мене досить дивитися.

— Що-о-о-о?

— Ім’я Цірі тобі щось говорить?

— Та я тобі…

Більше мародер сказати не встиг. Стріла із сірим оперенням ударила його у середину грудей і скинула з сідла. Перш ніж він гепнувся на землю, Ґеральт уже чув шум пір’я другої стріли. Другий жовнір отримав у живіт, низько, між долонь, що тримали зав’язки на матні. Завив наче звір, зігнувся навпіл і полетів спиною на тин, валячи й ламаючи жердини.

Раніше, ніж інші встигли отямитися і схопитися за зброю, відьмак був уже серед них. Ґномський меч замиготів і заспівав, у співі тому легенького, наче пір’їнка, і гострого, наче бритва, леза була дика жадоба крові. Рубані тіла майже не опиралися. Кров бризнула йому в обличчя, але він не мав часу її витирати.

Якщо навіть мародери й думали про битву, то вигляд падаючих трупів і крові, що бризкала струмками, швиденько відбив їм таку охоту. Один мав штани, спущені до колін, не зумів їх навіть підтягнути, отримав у сонну артерію і гепнувся навзнак, смішно погойдуючи все ще здибленим чоловічим єством. Другий, зовсім іще молокосос, закрив голову обома руками, а сігіль перетяв їх обидві у зап’ястках. Інші пирхнули навсібіч. Відьмак наздоганяв їх, проклинаючи про себе той біль, який знову запульсував у коліні. Мав надію, що нога не відмовить.

Двох він зумів приперти до тину, ті намагалися захищатися, закриватися мечами. Паралізовані жахом, робили то невправно. Обличчя відмака знову забризкало кров’ю з перерубаних ґномським клинком артерій. Але інші використали той час, зуміли втекти, вже застрибуючи на коней. Один відразу впав, отримавши стрілу, стріпуючись і тремтячи, наче викинута із сітки риба. Двоє погнали коней галопом. Але втекти зумів тільки один, бо на полі бою з’явився раптом Золтан Хівай. Ґном крутнув сокиркою і кинув нею, попавши одному з утікачів посередині спини. Мародер рикнув, вилетів з сідла, смикаючи ногами. Останній притулився до кінської шиї, перестрибнув сповнену трупами яму й почвалав у бік просіки.

— Мільво! — крикнули одночасно відьмак і ґном.

Лучниця уже бігла до них, тепер — затрималася, зупинилася на півкроці. Опустила нап’ятий лук і почала його потроху підводити, все вище й вище. Вони не почули клацання тятиви, Мільва також не змінила пози, навіть не здригнулася. Стрілу вони побачили, тільки як вона зламала політ і полетіла вниз. Вершник звісився з коня, з плеча його стирчав оперений держак. Але не впав. Вирівнявся і криком погнав скакуна у різкий галоп.

— Ото лук, — застогнав у подиві Золтан Хівай. — Ото постріл!

— В сраку такий постріл, — відьмак витер кров з обличчя. — Сучий син утік і приведе товаришів.

— Попала! А було там чи не більше двохсот кроків!

— А могла цілити у коня.

— Кінь ні в чому нє винен, — спросопіла із злістю Мільва, підходячи до них. Сплюнула, дивлячись на вершника, який зникав у лісі. — Схибила у паразіта, бо я трохи задихалася… Тьфу, гаде, утікай з моєю стрілою! Щоби вона тобі нещастя принесла!

З просіки донеслося до них іржання коня, а відразу потім жахливий крик людини, яку вбивають.

— Хо-хо, — Золтан глянув на лучницю із подивом. — Не втік далеко! Непогано твої шипи діють! Отруєні? Чи, може, чари? Бо все ж, навіть якщо гультяй віспу впіймав, хвороба так швидко не розвивається!

— То нє я, — Мільва глянула значущо на відьмака. — І нє віспа. Але так мені здається, шо я знаю, хто то.

— Я також знаю, — ґном закусив вус у легенькій посмішці. — Зауважив я, що ви раз у

1 ... 27 28 29 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Хрещення вогнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Хрещення вогнем"