Читати книгу - "Гра дзеркал"

— Гроші! — з гіркотою в голосі вигукнув Льюїс. — Усе завжди зводиться до грошей, чи не так?

— Я думаю що в цьому випадку справді так. Адже Кері Луїза — особа надзвичайно мила й чарівна, а тому просто неможливо уявити собі, що хтось міг би її ненавидіти. Я хочу сказати, що в неї не може бути ворога.

Тому, як ви дуже вдало висловилися, містере Сероколд, усе зводитеся до питання грошей, бо мені не треба вам пояснювати, що люди часто готові на все задля грошей.

— Атож, так воно і є.

Він провадив:

— Природно, що інспектор Кері уже взяв до уваги цей пункт. Містер Джилфой сьогодні приїде з Лондона й надасть нам детальну інформацію. «Джилфой, Джилфой, Джеймс і Джилфой» — це дуже відома адвокатська фірма. Батько Джилфоя був одним із перших членів правління нашого Фонду, й саме вони складали заповіт Керолайн і первісний заповіт Еріка Гульбрандсена. Я розповім вам про це простими словами…

— Дякую, — сказала міс Марпл тоном щирої вдячності. — Ці лабіринти закону завжди здаються мені суцільною містикою.

— Ерік Гульбрандсен після того, як заповів певні суми на утримання Коледжу, різних товариств і фондів та інших доброчинних установ і залишив однакові суми своїй дочці Мілдред і своїй прийомній дочці Піпі (матері Джіни), поклав решту свого великого статку на рахунок, прибуток від якого мав сплачуватися Керолайн протягом усього її життя.

— А після її смерті?

— А після ЇЇ смерті він мав бути порівну поділений між Мілдред і Піпою — або їхніми дітьми на той випадок, якби дочки Керолайн померли раніше від неї.

— Тобто peaльно ці гроші мають бути поділені між Мілдред і Джіною.

— Так. Керолайн також має свій власний і чималий статок, хоч і не на рівні класу Гульбрандсена. Половину його вона передала мені чотири роки тому. З того, що залишилося, вона відписала десять тисяч фунтів на Джульєту Белвер, а решту порівну поділила між Алексом і Стівеном Рестаріками, її двома пасинками.

— О Боже, — сказала міс Марпл — Це погано. Дуже погано.

— Тобто?

— Виходить, кожен у цьому домі має фінансовий мотив.

— Справді. А проте, ви знаєте, я не можу повірити, що хтось із них здатний на вбивство. Я просто не можу… Мілдред — її дочка, і вже досить добре забезпечена. Джіна дуже любить бабусю. Вона щедра й екстравагантна, проте прагнення до багатства їй невластиве. Джоллі Белвер фанатично віддана Керолайн. Обидва Рестаріки люблять Керолайн, як свою рідну матір. Вони не мають власних грошей, про які варто було б говорити, але велика частка від прибутку Керолайн була витрачена на фінансування їхніх проектів — особливо це стосується Алекса. Я просто не можу повірити, щоб котрийсь із тих двох умисне отруював її з метою по її смерті одержати гроші, які вона їм заповіла. Я просто не можу повірити в жоден із цих варіантів, міс Марпл.

— Ще є чоловік Джіни, чи не так?

— Так, — підтвердив Льюїс дуже серйозним голосом. — Ще є чоловік Джіни.

— Ви дуже мало знаєте про нього. І не можна не помітити, що цей молодик почуває себе дуже нещасливим.

Льюїс зітхнув.

— Він не зміг знайти себе тут, у нашому середовищі — ні, не зміг. Він не цікавиться тим, що ми тут робимо, й наша діяльність не подобається йому. Але зрештою, чому б вона мала йому подобатись? Він молодий, грубий і приїхав сюди з країни, де людину цінують за її успіхами в житті.

— Тоді як ми так дуже полюбляємо свої невдачі, — сказала міс Марпл.

Льюїс Сероколд подивився на неї гостро й підозріливо.

Вона трохи почервоніла й забурмотіла досить непослідовно:

— Іноді я думаю, знаєте, можна перебрати міру, вдаючись до якихось крайнощів… Я хочу сказати, що не можна забуваги й про тих молодих людей, які наділені, доброю спадковістю й розумно виховані в добрих родинах, наділені відвагою й твердістю духу, а також здатністю домагатися в житті успіхів, тобто про молодих людей такого гатунку, без котрих, якщо дивитися в суть проблеми, країна обійтися не може.

Льюїс спохмурнів, і міс Марпл поквапно провадила, червоніючи дедалі дужче й говорячи все більш і більш плутано:

— Не те, щоб я не цінувала — насправді я ціную — вас і Кері Луїзу, вашу справді подвижницьку працю, реальне співчуття, а людини повинна бути співчутлива, бо, зрештою, головне в людях — це те, які вони є, незалежно від того щастить їм чи не щастигь, хоч ми звісно, набагато більше сподіваємося (і цілком слушно) від тих, кому сприяє щастя. Але я іноді думаю про відчуття пропорції — о, я не маю на увазі вас, містере Сероколд. Власне, я навіть не знаю, що я маю на увазі — але англійці досить дивні люди в цьому плані. Навіть під час війни вони набагато більше пишаються своїми поразками та своїм відступом, аніж своїми перемогами. Чужоземці ніколи не зрозуміють, чому ми з такою гордістю говоримо про Дюнкерк. Про такі події у своїй історії вони воліють не згадувати. Але, схоже, ми завжди бентежимося, коли йдеться про наші перемоги й дивимося на них так, ніби непристойно хвалитися ними. А погляньте, що оспівують наші поети! Атаку легкої кавалерії[6], корабель «Рівендж»[7], який іде на дно в Карибському морі. Таке ставлення до власної історії не може не дивувати, коли ми замислюємося про це!

Міс Марпл набрала повні груди повітря.

— Я, власне, хотіла сказати, що все тут має здаватися дивним для молодого Волтера Хада.

— Так, — погодився Льюїс. — Я розумію, до чого ви хилите. Адже Волтер, безперечно, відзначився на війні. І сумніватися в його хоробрості в нас немає підстав.

— Не думаю, що з цього можна робити якісь конкретні висновки, — щиро зізналася міс Марпл. — Бо війна — одне, а повсякденне життя — зовсім інше. І я не думаю, що вбивство потребує хоробрості. Для цього вистачить хворобливого самолюбства. Атож, хворобливого самолюбства.

— Але я не бачу, щоб Волтер Хад міг мати достатній мотив.

— Не бачите? — перепитала міс Марпл — Він ненавидить усе, що тут його оточує. Він хоче забратися звідси геть. Він хоче забрати із собою Джіну. А якщо йому ще й потрібні гроші, то для нього важливо, щоб Джіна одержала свою спадщину, доки вона… е… е… не віддала остаточно свої симпатії іншому.

— Не віддала свої симпатії іншому? — здивовано повторив Льюїс.

Міс Марпл подивувалася зі сліпоти завзятих реформаторів суспільства.

— Саме це я й мала