Читати книгу - "Прокляті"

Замість цього я через гарнітуру питаю якусь дурнувату живу людину, якого кольору ватні подушечки найліпше пасуватимуть основному кольору оздоблення її ванної кімнати. Я цікавлюсь, як би вона оцінила (за десятибальною шкалою) такі відтінки блиску для губ: теплий мед… шафрановий бриз… океанська м'ята… лимонний відблиск… блакитний сапфір… кремова троянда… пікантні вуглини… ягідний душ.

Щодо тесту на поліграфі, то Бабетта каже, ще зарано затамовувати подих. Порівнювання результатів може зайняти цілу вічність. Доки ми щось конкретно не дізнаємося, каже вона, я маю просто стиснути зуби й виконувати роботу на телефоні. За кілька стільців від мене Леонард питає когось про туалетний папір. Поряд із ним сидить Паттерсон у своїй футбольній формі й питає в когось їхню думку щодо репеленту від комарів. Поряд із ними Стрілець тримає гарнітуру збоку від обличчя, щоб не пошкодити синій ірокез, опитуючи громадську думку щодо кандидата на наступних виборах.

Коли вірити Бабетті, 98,3 % юристів закінчують життя в Пеклі. У той час як тільки 23 % фермерів отримують довічне прокляття. До Пекла потрапляють приблизно 45 % власників підприємств роздрібної торгівлі й 85 % розробників програмного забезпечення. Мабуть, якась незначна кількість політиків і піднімаються до Раю, але, коли поглянути на статистику, 100 % із них потрапляють до геєни вогненної. Так само, як і 100 % журналістів і рудих. З неясних причин, люди, які на зріст менше п'яти футів одного дюйма, скоріше будуть прокляті. Так само, як і люди, чий індекс маси тіла складає більше, ніж 0,0012. З Бабетти просто ллються ці статистичні дані, і можна побитися об заклад, що вона була аутистом. Лише через те, що колись вона працювала з паперами новоприбулих душ, вона може сказати, що блондинок у пеклі втричі більше, ніж брюнеток. Люди, які хоч два роки провчились десь після закінчення школи, мають вшестеро більше шансів бути проклятими. Так само, як і люди, чий щорічний прибуток становить більше, ніж семизначне число.

Пригадуючи всю цю інформацію, я вираховую, що мої батьки мають приєднатися до мене у Пеклі назавжди, із вірогідністю приблизно 165 %.

О, ні, я й гадки не маю, який смак у «ягідного душу».

У моїй гарнітурі скрипить голос якоїсь бабусі, безупинно патякаючи про аромат чогось на ймення «жуйка буковий горішок», і я можу поклястися, що навіть крізь телефон відчуваю сморід сечі її дев'ятиста котів. Її старе дихання на звук здається мені вологим і сповненим статичних перешкод, воно із хрипом виривається з її старого горла; жінка шепелявить через зубні протези і майже кричить (напевно, через втрату слуху, що пов'язана з віком); але вона дозволяє мені так заглибитися у план-графік опитувань, як ще ніхто не дозволяв. Вже зараз ми знаходимося на дванадцятому рівні, на четвертій темі, питанні номер сімнадцять: ароматизовані зубочистки, Боже борони.

Я питаю, чи стане вона купувати зубочистки, яким надано смаку шоколаду? Пива? Яблук? Потім я розумію, якою відчайдушно самотньою та ізольованою має відчувати себе ця старушенція. Мабуть, я єдиний її людський контакт за цілий день, і її м'ясний рулет чи рисовий пудинг стоїть на тарілці поряд із нею і вже починає псуватися, бо її мучить інший голод: голод за спілкуванням з іншою людиною.

Навіть у ролі телемаркетолога краще не отримувати великого задоволення від роботи. Коли ваш вигляд не можна назвати нещасним, демони пересадять вас поряд із тим, хто свистить. А потім — поряд із кимось, хто псує повітря.

Завдяки питанням анкети, що я їх уже поставила, я знаю, що старій вісімдесят сім років. Вона живе одна в окремому будинку. У неї троє дорослих дітей, які живуть на відстані понад п'ятсот миль від неї. Кожного дня вона сім годин дивиться телевізор; а минулого місяця вона прочитала чотирнадцять дамських романів.

Просто щоб ви знали, перед тим як обрати роботу телемаркетолога замість участі в Інтернет-порно: брудні Збоченці Ванзбочени, що однією рукою пишуть вам повідомлення, а другою задовольняють себе, принаймні не розіб'ють вам серце. На відміну від патологічно самотніх старих та інвалідів, яких ви питаєте про засіб для миття скла, що не залишає слідів.

Коли я слухаю цю сумну стареньку, мені так хочеться запевнити її, що смерть не така вже й погана штука. Навіть коли Біблія не помиляється, і набагато легше пропхати карамель крізь вушко голки, аніж потрапити до Раю, — ну, Пекло не таке вже й погане місце. Звичайно, вам загрожують демони, та й пейзажі тут доволі огидні, але вона познайомиться з купою людей. Судячи з коду номера її телефону, 410, вона живе у Балтиморі; тож навіть якщо після смерті вона одразу ж опиниться у Пеклі, де її тієї ж миті розірве на шматки й проковтне Полудниця чи Юм-Сіміл, це не стане для неї великим культурним шоком. Можливо, вона навіть не помітить різниці. Принаймні не відразу.

Також мені дуже хочеться розповісти їй — коли вона любить читати книжки, — що вона буде у захваті від стану смерті. У більшості випадків відчуття під час читання збігаються з відчуттям того, що ти помер. Це все таке… закінчене. Так, Джейн Ейр — це вічний, нестаріючий персонаж, але скільки б разів ви не читали ту кляту книжку, дівчина завжди виходить заміж за вульгарного, потерпілого від пожежі містера Рочестера. Вона ніколи не вступить до Сорбонни, щоб отримати ступінь магістра з французької кераміки, і ніколи не відкриє модне бістро в Нью-Йорку. Перечитуйте цю книжку Бронте скільки завгодно разів, але Джейн Ейр ніколи не ляже під ніж хірурга, щоб змінити стать, і ніколи не стане холоднокровним кваліфікованим вбивцею-ніндзя. І вона просто жалюгідна, коли вважає себе реальною Джейн — це просто чорнило, що написане на папері, але вона справді реально думає, що вона жива людина, що має життя. Вона впевнена, що їй притаманна свобода волі.

Слухаючи, як цей вісімдесятисемирічний голос плаче про свої болі, я ледве утримуюсь від того, щоб не підштовхнути її просто здатися й померти. Дати дуба. Забудьте про зубочистки. Забудьте про жуйку. Клянуся, це не боляче. Насправді, смерть допоможе їй почуватися значно краще. Я хочу сказати їй: ось, погляньте на мене, мені тільки тринадцять, і власна смерть — то найкраща подія за все життя, яка взагалі траплялась зі мною.

Оскільки розумному достатньо, я б тільки порекомендувала їй