Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Я щороку заробляю біля сотні мішків з ґалеонами, - кричав один з них. - Я - драконячий кат у Комітеті знешкодження небезпечних істот.

- Не бреши! - заверещав його товариш, - ти миєш посуд у «Дірявому Казані»... а от я - мисливець на упирів, я їх уже кокнув штук дев'яносто...

Третій юний чаклун, чиї прищі було видно навіть у невиразному сріблястому сяйві віїл, теж устряв до розмови: - А я, бляха-муха, от-от стану наймолодшим міністром магії! Стопудовенько!

Гаррі пирснув зі сміху. Він упізнав прищавого чаклуна. Його звали Стен Шанпайк, і насправді він був кондуктором триповерхового «Лицарського автобуса».

Він хотів сказати про це Ронові, однак обличчя в того раптом змінилося, й наступної миті Рон заволав: - Чи я вам уже казав, що винайшов мітлу, яка долетить до Юпітера?

- Годі вже! - обурилася Герміона, рішуче схопила Рона за руку й потягла його далі. Голоси віїл та їхніх залицяльників стихли аж тоді, як друзі зайшли в самісіньку гущавину лісу. Здається, вони були тут єдині.

Гаррі озирнувся. - Мабуть, зачекаємо тут... якщо хтось буде наближатися, ми почуємо за милю.

Не встиг це сказати, як із-за найближчого дерева вигулькнув Лудо Беґмен.

Навіть у слабенькому світлі чарівних паличок було видно, що з Беґменом відбулася серйозна зміна. Не стало бадьорості й рум'янців, а в ході зникла пружність. Беґмен був дуже блідий і напружений.

- Хто це? - приглядався він, намагаючись розібрати в темряві їхні обличчя. - Що ви тут робите самі?

Вони здивовано перезирнулися.

- Там же ж почалися погроми, - пояснив Рон.

Беґмен втупився в нього. - Де?

- У наметовому містечку... якісь люди захопили родину маґлів...

Беґмен голосно вилаявся. - А хай їм чорт! - і в голосі його чулося збентеження. Далі він, не кажучи ні слова, з легеньким ляском роз'явився.

- Щось містер Беґмен не зовсім у курсі подій, - насупилася Герміона.

- Зате він був класним відбивачем, - сказав Рон, зійшов зі стежки і сів на галявинці під деревом на латку висохлої трави. - Коли він грав за «Ос із Озборну», вони тричі поспіль вигравали першість ліги.

Рон вийняв з кишені маленьку фігурку Крума, поставив її на землю й дивився, як вона походжала довкола. Як і справжній Крум, модель була клишонога, сутула і на землі справляла значно слабше враження, ніж у повітрі на мітлі. Гаррі прислухався до звуків, що долинали з наметового містечка. Все нібито стихло. Можливо, бешкети припинилися.

- Сподіваюся, що ніхто не постраждав, - мовила після паузи Герміона.

- Усе буде гаразд, - сказав Рон.

- Уяви, якщо твій тато піймає Луціуса Мелфоя, сів біля Рона Гаррі, спостерігаючи за Крумовою фігуркою, що швендяла в опалому листі. - Він завжди хотів застукати його на гарячому.

- Драко тоді надовго перестав би глузувати, - додав Рон.

- Бідолашні ті маґли, - стурбовано сказала Герміона. - Що, як їх не зможуть опустити на землю?

- Зможуть, - заспокоїв її Рон, - щось та придумають.

- Але які психи! Почали таке вичворяти, коли тут зібралося все Міністерство магії! - здивувалася Герміона. - Тобто, як вони тепер збираються викручуватись? Думаєте, вони понапивалися чи просто...

Тут вона раптом змовкла і глянула через плече. Гаррі й Рон також рвучко озирнулися. Хтось ніби підкрадався до їхньої галявини. Вони мовчки прислухалися до непевних кроків за темними деревами. Раптом ці кроки стихли.

- Агов! - гукнув Гаррі.

Тиша. Гаррі звівся на ноги й зазирнув за дерево. Було темно хоч в око стрель, але він відчував, що там хтось стоїть.

- Хто там? - спитав він.

І тут, без жодного попередження, тишу розірвав голос, не схожий на жоден інший з досі чутих у цьому лісі. Ані найменшого переляку не було в ньому. Радше, звучало якесь закляття.

- МОРСМОРДРЕ!

Щось велике, лискуче й зелене вистрілило з темряви перед Гарріними очима. Воно полетіло високо в небо понад верхівками дерев.

- Що за...? - видихнув Рон, зірвався на ноги і втупився в ту штуку, що з'явилася над ними.

На якусь мить Гаррі подумав, що це чергова витівка леприконів. І тут він збагнув, що це - величезний череп, утворений з якихось смарагдових зірок, а з його рота, мов язик, стирчала змія. Череп здіймався дедалі вище, палаючи в мареві зеленуватого диму й вимальовуючись на тлі чорного неба, немовби якесь нове сузір'я.

Зненацька ліс довкола них вибухнув дикими вересками. Гаррі не розумів, чому, але єдиною можливою їх причиною була поява черепа, що освітлював з висоти увесь ліс, неначе жахлива неонова реклама. Гаррі намагався побачити в темряві того, хто вичаклував черепа, але нічого не було видно.

- Хто там? - знову спитав він.

- Гаррі, ворушись! - Герміона схопила його за куртку й почала тягти назад.

- Що таке? - здригнувся Гаррі, побачивши її бліде перелякане обличчя.

- Це Чорна мітка, Гаррі! - простогнала Герміона, щосили тягнучи його до себе. - Знак Відомо-Кого!

- Волдеморта?..

- Гаррі, ходімо!

Рон поспіхом схопив свого мініатюрного Крума, і вони втрьох побігли через галявину. Та не встигли зробити й кількох кроків, як прямо з повітря з ляском явилися двадцять чаклунів і їх оточили.

Гаррі закружляв на місці і за частку секунди побачив, що всі ці чаклуни спрямували на нього, Рона, й Герміону свої чарівні палички. Не задумуючись, він крикнув: - ЛЯГАЙТЕ! - схопив друзів і штовхнув їх на землю.

- ЗАКЛЯКТУС! - заревіло двадцять голосів. Блимнули сліпучі спалахи, і Гаррі відчув, як розкуйовдилося його волосся, ніби над галявиною війнув раптовий порив вітру. Ледь-ледь підвівши голову, він побачив струмені червоного, як вогонь, світла, що розліталися навсібіч з чарівних паличок чаклунів, перетинаючись, відскакуючи від стовбурів дерев і зникаючи десь у темряві...

- Стійте! - пролунав раптом знайомий голос. - СТІЙТЕ! Це мій син!

Ніщо вже не куйовдило Гарріного волосся. Він ще трохи підвів голову. Чарівник, що стояв перед ним, опустив чарівну паличку. Гаррі повернувся й побачив зляканого містера Візлі, що підбігав до них.

- Роне... Гаррі... - його голос тремтів, - Герміоно... ви цілі?

- Відійди, Артуре, - пролунав холодний різкий голос.

То був містер Кравч. Він насувався на них разом з іншими міністерськими чарівниками. Гаррі звівся на ноги. Містер Кравч був