Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Заборонені чари 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонені чари"

477
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонені чари" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 138
Перейти на сторінку:
його довелося прискорити. Як стало відомо, Чеслав удався до вельми ризикованого кроку і спорядив половину вірного йому війська на перехоплення зведеної армії південців, яка під проводом князя Далмаційського прямувала на північний захід, щоб в околицях Данузвара приєднатися до основних сил противників узурпатора. У відповідності з цим планом, Стен та його союзники мали покинути Цервениград лише за тиждень, проте з огляду на нові обставини вони мусили вирушити негайно, щоб вчасно прийти на допомогу південцям. Саме на факторі часу ґрунтувався хитрий розрахунок князя Чеслава — але, на свою біду, він уявлення не мав, що у Стеновому розпорядженні є швидший і надійніший спосіб зв’язку, ніж гінці чи поштові голуби…

Маріка провела з братом майже півтори години, вони прагнули якнайповніше насолодитися товариством одне одного, бо відтепер уже не зможуть бачитися та часто, як досі. У Цервениграді Стен мешкав у будинку місцевого купця Арпада Савича, члена Ради Дванадцяти, і портал завжди був до його послуг. А під час походу доведеться вдовольнятися рідкими та короткими зустрічами в тих випадках, коли військо зупиниться на привал у місті або селищі, де мешкає бодай один Конор — та й то не кожен, а лише той, кому можна довіряти.

І тим важливіше, твердила собі Маріка, чимшвидше завершити налагодження порталу, щоб Стен не гаяв дорогоцінні хвилини в очікуванні, поки вона дійде до бібліотеки, а потім ще спуститься в підземелля — і це не рахуючи часу, потрібного їй для того, щоб спершу навідатися в Мишковар і перевдягтися в нормальне тамтешнє вбрання. А коли запрацює новий портал, вони вже зможуть зустрічатися в Алісиній кімнаті. Власне, Маріка ще від самого початку пропонувала братові самому приходити в Норвік. Стен знав про дивну різницю в плині часу між двома світами і погоджувався, що так вони зможуть довше бути разом, але постійно знаходив якийсь привід, щоб не змінювати місце зустрічі. І Маріка розуміла чому — вона сама мала необережність проговоритися братові, що майже всі побачення їхньої матері з сером Генрі відбувалися в цій бібліотеці, а Стен аж ніяк не палав бажанням опинитися в кімнаті, де роками коїлася така болюча для нього подружня зрада…

На цю думку Маріка сумно всміхнулася, машинально поправила зачіску і, діставши з кишені ключа, рушила до виходу. Біля дверей вона зупинилась і, перш ніж відчинити їх, уважно прислухалася. Іноді Маріка забувала це робити, і в таких випадках обов’язково з кимось зустрічалася. А коли перевіряла, то зазвичай коридор був порожній.

Утім, цього разу обережність виявилася не зайвою. Зовні хтось був. І цей „хтось“ стояв попід стіною коридору, прямо навпроти дверей бібліотеки. Маріка вирішила трохи зачекати, але „хтось“ нікуди не йшов, навіть не рухався з місця.

Так минуло хвилин п’ять. Ситуація не змінювалася і це насторожувало. З якого побиту „хтось“ так уперто стирчить біля замкнених дверей, ще й у холодному, неопалюваному коридорі? Чого він чекає? Чи, може, кого? Невже її?..

Маріка підійшла до масивного письмового столу XIX сторіччя і підняла зі старомодного телефонного апарату слухавку. Гудка не було — як на лихо, внутрішній зв’язок знову вийшов з ладу. Кілька разів натиснувши й відпустивши важіль, Маріка розчаровано повернула слухавку на місце. Поганивши себе за те, що не прихопила з собою мобільного телефону, вона зосередилась і спробувала подумки викликати Алісу.

Маріка, мабуть, дуже здивувалася б, якби отримала відповідь. Звідси до житлового крила було далеченько, а кузина ще кепсько володіла мистецтвом обміну думками, яке тут (поняття „тут“ і „там“ для Маріки щоразу мінялися місцями при переході з одного світу в інший) називали телепатією, і могла почути надіслану їй думку лише на відстані не більше десяти метрів.

„Що ж, нічого не вдієш,“ — вирішила Маріка. Вона повернулася до дверей, відчинила їх — і відразу зрозуміла, що гість у коридорі справді чекав на неї.

Це був високий ставний хлопець років двадцяти п’яти, світлий шатен з синіми очима. Одягнений він був просто, без претензій, але зі смаком. Щоправда, простота його вбрання була оманливою — один лише „скромний“ костюм коштував близько тисячі фунтів, а непримітний годинник на його лівому зап’ястку був золотим „Ролексом“.

Побачивши Маріку, хлопець тепло всміхнувся і сказав:

— Вітаю, Маріко. Я вже зачекався тебе.

Кейт Волш був одним з небагатьох її тутешніх знайомих, хто правильно вимовляв її ім’я. Маріці це подобалося. А втім, їй подобалося в ньому не лише це.

— Привіт, Кейте, — відповіла вона, зачиняючи за собою двері. — Давно приїхав?

— Десь годину тому. Шукав тебе, але ніхто, включно з Алісою, не знав, де ти. Лише Браєн припустив, що ти, можливо, знову замкнулась у бібліотеці. От я й вирішив зачекати тут.

— То це ти стукав? — навмання запитала Маріка.

— А ти чула?

— Так, — збрехала вона. — Але не знала, що це ти. Думала, хтось із обслуги чи екскурсантів, і не хотіла відволікатися.

— Я називав себе.

— Даруй, я не розібрала. Двері дуже щільні. — Маріка відчула, що останній арґумент прозвучав не дуже переконливо, і поквапилася змінити тему. — А з якої нагоди ти так вирядився?

Завдяки своєму аристократичному вихованню і вродженому тонкому смаку, вона швидко розібралася в усіх нюансах тутешньої моди і непомильно відрізняла вишукано-скромний одяг від просто скромного.

По всьому було видно, що Кейт чекав на це запитання. Його усмішка стала аж надто приязною, і Маріка відразу збагнула, що Кейтова відповідь їй геть не сподобається. Так воно й сталося.

— Мої батьки запрошують тебе до нас на вечерю. Сьогодні. Вони хочуть познайомитися з тобою.

Маріка тихо зітхнула. Кейт уже не вперше намагався заманити її до себе додому. Останнім часом це стало в них на зразок ритуалу: щоразу вона відмовляла йому, а натомість погоджувалася піти з ним до ресторану, в оперу чи в театр. Проте зараз усе було серйозніше — запрошення виходило не від Кейта, а від його батьків, які з цієї нагоди напевно перепланували свій день. Відмовляти їм було дуже незручно —

1 ... 27 28 29 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонені чари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонені чари"