Читати книгу - "Три тисячі смертей"

Він зробив промовисту паузу.

— Ще десять тисяч, — стомлено буркнув товстун й показав технікові кулака. — З твоєї платні!

Низенький експерт зрозумів, що ляпнув дурницю, знітився, й став геть непомітним.

— Півсотні! — відрубав Калібр.

— ...Кожному! — поспіхом додав Дізфайндер, ледве встигши зробити при тому кам'яне обличчя.

"Щоб все було, як у тому давньому фільмі..."

— Тьху! — товстун злостиво зіжмакав хустинку й пожбурив її в кущі.

Піт відверто сміявся.

...— Отже, в караульному приміщенні нікого не було? — допитувався замовник.

Дізфайндер мовчки кивнув. За останні півгодини замовник витяг в нього все, аж до найменших подробиць й поки що робив вигляд, наче не звертає уваги на неймовірність пригоди. Втім, найманець не мав ані найменшого сумніву: що оповідання його буде кілька разів протягнуте через трастер або й щось новіше, пройде спектральний аналіз й перевірятиметься всім, до чого дотягнуться загребущі руки замовника.

— Хай йому грець! — упівголоса пробурчав за кущами Сапер. — От такої загибелі я, відверто кажучи, не очікував... Ну, Юре, ну я тобі віддячу, ну приверзеться мені що-небудь...

Дізфайндер навіть не посміхнувся — занадто вже виразною була картина трупа, що наполовину висунувся зі смердючої каналізаційної труби.

— Як виглядала спальня в караульному приміщенні?

Юр так само повільно й докладно розповідав про тісну комірчину з акуратно застеленими ліжками.

— ...Кухня?

— ...Коридор?

— ...Вихід до вишки?

— ...Кришка шахти?

Кришка шахти від'їжджала поволі й не поспішаючи, й щось моторошне було в тому недбалому механічному русі, так, наче підземний дракон ліниво прокидався, перш ніж вирушити в свою смертоносну подорож.

— Чи були на снігу сліди?

Сліди були. Лише тепер Юр зрозумів, що довгі й глибокі хвилі були нічим іншим, як накатаними коліями, присипаними останньою завірюхою. Судячи зі слідів, до шахти під'їжджало щось досить велике — але не занадто, тобто "ЗІЛ"-всюдихід, або "Урал" — але аж ніяк не "Ураган"-ракетовоз.

Можливо, не один.

— Чи мала кришка шахти ознаки того, що її недавно відсували?

Так, мала. Замість кучугури снігу, що горнулася б позаду, якби кришку відкривали вперше, бетонна брила ледь зачіпала гладеньку, вкриту настом поверхню.

— Чи не помітили ви навколо ознак встановлення або роботи яких-небудь складних приладів?

Ні. Але це нічого не означає, бо в такому шоковому стані Дізфайндер не помітив би слона, якби той безпосередньо йому не загрожував.

— Як саме...

Мало-помалу Юр, та й, мабуть, інші найманці, зрозуміли, до чого веде замовник — він домагався підтвердження гіпотези про те, що пуск був навчальним. Справді, занадто багато аргументів було на користь цієї гіпотези. Власне кажучи, не погоджувався з нею лише один невеликий факт — жоден супутник старту не зареєстрував. "Рейгана цей факт стривожив би настільки, що він би точно оголосив ядерну війну..." — подумки посміхнувся Дізфайндер й, пошерхлими від утоми та морозних опіків губами, продовжував видушувати з себе відповіді.

Ближче до вечора, коли вже й товтсунець ледь вимовляв свої запитання, до нього підскочив той самий низенький спеціаліст, щось прошепотів на вухо й підсунув чималеньку записку. Замовник нашвидку пробіг її, роззявив рота, прочитав ще раз й дуже обережно згорнув учетверо.

— Пане Дізфайндере, — дуже обережно почав він здалеку.

— А чи не доводилось вам раніше бувати в тих місцях.

— Це нашого конкретного завдання не стосується! — миттю зреагував той. Судячи з легкого шелесту за кущами, Піт та Калібр теж насторожились.

— Пане Дізфайндере, — товстунець стомлено зітхнув. — Грошей з мене ви вже не виб'єте. Головку ми перевірили — вона навчальна. На ваш гонорар цей сумний факт аж ніяк не вплине, й на подальші наші стосунки теж. Цю справу я програв — програв у всіх напрямках. Це має значення лише для мене, й ні для кого більше. Будь ласка — ви бували там раніше?

Юр кивнув.

— Це не секрет, — незадоволено пробуркотів він по паузі.

— Я просто не дуже люблю те згадувати.

— Ще одне запитання, — так само пригнічено промовив замовник. — Що ви відчуваєте під час тих загадкових подій, що рятують вас від невідворотної загибелі? Навіть не так — чи не відчували ви щось схоже, коли раптом потрапили під удар кліматичної бомби?

За кущами пирхнуло — Сапер так само вперто не визнавав існування такої зброї.

Юр помовчав.

— Можливо, — сказав він по тривалій паузі. — Дуже можливо. Але гарантувати не можу — занадто вже дивне те відчуття...

Він пересмикнув плечима й криво посміхнувся:

— Та й не до того було, відверто скажу. Відчуття від вибуху НУРСу[15] набагато сильніше.

— Я розумію, розумію, — замовник теж