Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

Насуплений, сумний, Рохеліо байдуже слухав її, заклавши руки в кишені, міряв кімнату сягнистими кроками. Тереса помітила, що він чимось стурбований, перестала говорили про дітей і, підійшовши до нього, м'яко обіперлась руками йому на плече й поклала підборіддя на сплетені пальці.

— Що з тобою? Ти сьогодні чимось занепокоєний? Він мовчки глянув їй в очі.

— Ти знаєш, що мені залишиться після продажу будиночка? Ледве назбирається п'ятсот песо!

Вона благально глянула на нього, немов хотіла заспокоїти. Та Рохеліо, ледве стримуючи роздратування, вигукнув:

— П'ятсот песо! Навіть якщо заощаджувати на всьому, цього вистачить не більш як на два місяці!.. Як ти гадаєш, цього ще не досить, щоб непокоїтись?..

Говорив сердито і в'їдливо, чого звичайно ніколи не допускав у розмовах з коханкою, яку завжди поважав. Ображена й здивована Тереса відійшла в куток, а він знову заходив по кімнаті, ще похмурніший і лютіший, наче невисловлені думки пекли йому груди.

Потім трохи заспокоївся, зупинився біля неї і стримано сказав:

— Ось чому я не провідав сьогодні дітей… Через два місяці я не матиму чим платити за школу… Не знаю навіть, чи ми ще зможемо їх годувати… Через те й не пішов до дітей!.. Ну, а сам я знаю, що зроблю, коли настане мій час!..

Останні слова він промовив трагічним тоном, майже крізь сльози.

Запала тиша. Тереса перша порушила її. Схопила коханого за руку й лагідно, але твердо посадовила поруч себе.

— Не можна так зневірятися, любий. Мужчина не повинен занепадати духом перед невдачами. Звичайно, наші справи кепські. Нам куди важче, ніж раніш. Але ми можемо зменшити витрати на себе. Я працюватиму і трохи допоможу тобі. Певне, місяців за два ти дістанеш яку схочеш посаду — адже тепер твоя партія при владі…

Його партія! Рохеліо скипів і почав паплюжити те, що вчора голосно вихваляв. Він злісно гудив уряд і всіх, хто його підтримував, виливаючи в словах усю жовч, що зібралася в ньому за останні дні від постійних невдач.

— Про що ти кажеш! Я втратив уже всяку надію. Це погань, як і всі. Це зграя злодюг, котрі грабують казну, ніби вона лише їм одним належить. Отой сенатор, якому служить Пако, — паскудний недолюдок! Монго Лукас — ниций тип, який тримається на хвилі тільки через те, що штовхнув свою жінку в обійми Хіменеса, цього нового можновладця. Усе це міль, яка зжере всю країну… Можеш мені повірити — ніякої надії нема…

Він люто стиснув кулаки і заскреготав зубами в страшній розпуці, коли раптом згадав, що хотів цього вечора в останній раз поговорити з Тересою, — адже тільки вона могла врятувати його. Отож весь час чекав слушної нагоди, коли коханка зовсім розчулиться і він зможе здійснити свій намір. Легенько поклав руку їй на плече і жалісливо прошепотів на вухо:

— Тільки ти, моя ластівко, могла б, якби захотіла, врятувати наших бідолашних дітей.

На його подив, вона не обірвала його на першому слові, як завжди, а погладила рукою по чолі й ніжно спитала:

— Як це?

Рохеліо стрепенувся, наче перед ним нараз заяскріла надія.

— Якби ти забрала своє… цебто не своє, а те, що належить твоїм дітям, нашим синам… — сказав він якомога лагідніше.

Збентежена Тереса опустила голову, наче обмірковуючи його слова. Ніколи ще вона не слухала так уважно доказів коханого. «Тепер вона моя», — подумав Рохеліо і палко говорив далі, стежачи за Тересою краєчком ока.

— Ти знаєш, я ніколи не рахував свого, коли щось мав. Але я вже не витримую. Я зазнав поразки, втратив усяку надію і тепер потерпаю за наших бідних дітей… Я серйозно обдумав те, що тепер випадає тобі зробити, тобто те, що робив я, хоч і сіяв гроші, коли ще не мав життєвого досвіду… Це я сам знаю, тому моє прохання схоже на крик потопаючого, який, ідучи на дно, благає свого товариша врятувати інших. Та й сам я схожий на потопаючого, котрий от-от захлинеться!..

Він зупинився, заворожений власною красномовністю, а надто порівнянням себе з потопаючим, що несподівано й щасливо спало йому на думку.

Замислена Тереса мовчала. Відтак підвела голову і проказала тихо, наче розмовляла сама з собою:

— Невже можна щось зробити через стільки років?

Перед Рохеліо відкрилась осяйна далечінь, і він ледве стримав крик радості, що заклекотіла йому в грудях. Його рука здригнулася на плечі Тереси. Молода жінка недовірливо глянула на нього.

— Не сумнівайся, люба, — квапливо обізвався він. — На твою вимогу зобов'язані повернути всю маєтність і сплатити твої рахунки. Тиждень тому я говорив про це з адвокатом Каррілесом… Звичайно, я не сказав йому, про кого йдеться… Ти знаєш, що Каррілес — один із найталановитіших наших адвокатів. Ну, то він засміявся і сказав, що найбільше за три місяці виграв би справу і відсудив спадщину.

Тереса сиділа приголомшена. Вона вагалася, думаючи про докази коханого і сумну долю своїх дітей. Вперше запитувала себе, чи не потоптала вона прав Родольфо і Армандо, відмовившись од спадщини. А що, коли Рохеліо має рацію?.. Згадувала, що в юрбі жінок, які торгували коханням і приходили до їхнього будинку, їй показали гарненьку іспаночку, про котру говорили, що її збезчестив і штовхнув на шлях розпусти Хосе Ігнасіо Требіхо, поважний і багатий сеньйор. Ніхто, звичайно, й припустити не міг, що то Тересин брат. Виходить, вона жертвувала рідними дітьми, коханою людиною і власним добробутом, щоб допомагати йому в розпусті. Сліпа ненависть, якої Тереса не відчувала навіть тоді, коли її вигнали з батьківського дому, раптом спалахнула в ній проти себелюбного й лицемірного брата, що так різнився від неї. Якби вона тепер мала те, що їй належало, то не жила б у цьому жахливому будинку, не знала б ганьби та злиднів, не зносила б пліток таких кумась, як Флора й