Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Останній із небесних піратів 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

278
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній із небесних піратів" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 79
Перейти на сторінку:
Багнищем — і він ураз відчув млість у всьому тілі.

— То ви і є отой провідник, що, як нам сказали, мав нас тут зустріти? — запитала Маґда.

Стоб, смокчучи вколотого пальця, дивився на сорокуна з відвертою зневагою.

— Я й справді ваш провідник, милостива панночко, саме я! — защебетав сорокун. — Звати мене Гекле, і ви зробите мені не одну ласку — тисячі ласк! — як дасте послужити вам.

— Авжеж, авжеж, — сказав Стоб. — Якщо ми в небезпеці, то чого ми тут стовбичимо?

— Трохи терпцю, хоробрий пане, — мовив Гекле, порпаючись у великій скрині, що стояла в кутку. — Зараз я вам усе поясню.

Рук упав навколішки. Голова йому стала напрочуд легкою — враз захотілося спати від тепла, що його давав світляк.

— Східне сідало — закрите місто, мої хоробрі друзі, — розповідав Гекле, діставши зі скрині оберемок якогось темного вбрання і розкладаючи його. — Для гостей тут є лиш один вхід і вихід — а саме, як ви переконалися, через східні Світлякові ворота. Купці з Нижнього міста — такі, як оце ви з себе вдаєте, — прибувають, продають свої товари і повертаються Великою дорогою Багнищем, везучи з собою товари з Темнолісу, куплені на Центральному торговищі.

— То як же нам вибратися з цього триклятого міста, щоб потрапити в Темноліс? — нетерпляче запитав Стоб.

— Тільки сорокуни й сорокухи можуть виходити зі Східного сідала чи заходити туди з темнолісівського боку міста, — провадив Гекле. — У такий спосіб Сестри-Сорокухи тримають у своїх руках всю торгівлю між Нижнім містом та осадами Темнолісу. Дуже просто і воднораз блискуче. Сорокухи закуповують товари в Темнолісі й везуть їх на сідало, де вимінюють на нижньомістові товари, які використовують на те, щоб закуповувати ще більше темнолісівських товарів, — визискуючи в такий спосіб і нижньоміщан, і темнолісняків. Ось чому зі Східного сідала немає виходу ні для кого, хто не є сорокуном чи сорокухою.

— То ви кажете, ми в пастці? — запитала Маґда з панічним жахом у голосі. — І єдиний шлях звідсіля — назад до Нижнього міста, тудою, кудою ми сюди прийшли?

— Ні, не зовсім так, милостива панночко, — заперечив Гекле, знов повертаючись до скрині.

— То як же ми виберемося з Сідала в Темноліс? — допитувався Стоб.

— Дуже просто, — відповів Гекле, обертаючись до мандрівців. — Якщо лишень сорокунам та сорокухам дозволено виходити через західні, Темнолісівські ворота, тоді ви станете сорокухами!

І він підніс угору три грубі, увінчані пір’ям маски — кожна з гакуватим зазубленим дзьобом і чорними ямами очниць.

— Ти що, жартуєш? — засміявся Стоб. — Ця штука не пройде!

— Але ж досі проходила! — заперечив Гекле несподівано поважним голосом із гострими, деренчливими нотками. — І тепер пройде. — Глянувши на троє набурмосених облич перед собою, він раптом засміявся. — Ви, мої чудові хоробрі друзі, станете Справжніми Сестрами, шанованими жрицями Золотого гнізда. Ось вам ваші строї. — І добув зі скрині важкі чорні ризи, прості й доволі сіренькі проти крикливих костюмів, уподобаних серед більшості сорокух. — А ось ваші маски. — І подав кожному з них по головному убору з пір’ям. Хутенько одягайтесь! Часу в нас обмаль.

Вони понацуплювали костюми Гекле на свої купецькі лахи, позащібали їх спереду, а тоді надягли на голови маски. Гекле вислизнув з кімнатчини і з амить вернувся з великим дзеркалом із полірованого молочного дерева.



Рук обернувся і поглянув на себе в дзеркало. У цих важких шатах та в розцяцькованій машкарі він і справді був викапана сорокуха — якщо не рахувати однієї деталі.

— Але ж, Гекле… — почав він, не впізнаючи свого голосу, такий здушений добувався він із-під дзьобатої маски. — Очі! Таж наші очі напевне зрадять нас — я хотів сказати: їхній погляд. Вони ж і не жовті, й не люті, й не…

— Ну, й дурень же я, милостивий мій паночку! — зареготав Гекле. — Геть забув! Ось, візьміть оці окуляри. Без окулярів жодна Справжня Сестра, як вона себе поважає, нізащо не вийде на люди.

I подав Рукові окуляри з товстими чорними шкельцями. Хлопець насилу якось примостив їх на масці, насадивши носову частину на фальшивого дзьоба.

— Але ж я нічого не бачу! — запротестував він.

— I не треба! — поблажливо захихотів Гекле. — Справжні Сестри тільки й дозволяють собі дивитися, що на яйця в Золотому гнізді, які знесла сама Матір Сідала. А решту часу носять окуляри з вугільного шкла, аби вберегти себе від нечистих видовищ.

— Але ж, якщо нам не видно. — почав Рук.

— …то на те коло вас я, — закінчив з низьким уклоном Гекле. — Я ж бо ваш провідник — мені вас і вести. Усі Справжні Сестри мають провідників і, як ідуть, то тримаються за золотий ланцюг. Але мушу вас застерегти. — Тут Гекле знагла знову споважнів, і в голосі його знову пробилися гострі нотки. — Ви, хай там що, не повинні скидати окуляри. Просто мовчіть і звіртеся у всьому на мене. Бо, коли нас схоплять, то кара за вдавання сорокух, а надто Справжніх Сестер, буде справді жахлива, хоробрі мої друзі.

— Що ж це за кара? — запитав Стоб, намагаючись приховати неспокій у голосі.

— Нас засмажать, — сказав Гекле просто. — Засмажать живцем, на рожні, на Центральному торговищі. Ну, в дорогу!

Коли Рук пізніше згадував усю подальшу мандрівку до Темнолісівських воріт Східного сідала, то все не йняв віри: як йому пощастило пережити оті всі жахіття? Не один місяць опісля йому снилося власне надсадне дихання в осоружній машкарі, а ще — атраментова чорнота окулярів з вугільного шкла та звуки горішніх сідал: чудні, незнайомі й тим зловісніші.

Вони вперто п’ялися вгору, усе вище, вище й вище. Навіть у масці Рук відчував: з висотою повітря дедалі свіжіє. Незграйний гамір долішніх сідал лишився десь там, унизу, але його змінили химерні вигуки сорокух, що прогулювалися по горішніх хідниках: ті вигуки викликали у юних мандрівців тривогу. То щось воркувало, то верещало, то чудернацькі горлові стакато, наростаючи, зненацька вивершувалися моторошним

1 ... 27 28 29 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній із небесних піратів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній із небесних піратів"