Читати книгу - "Темна вежа: Темна вежа VII"

(як його справжня мати)

чи шибеником

(як батько)

і хоча він розуміє всю дурість цієї думки, але прокручувати її в голові, лежачи в ліжку, приємно, це допомагає позбутися думок про Муху Смерті, яка прилетить і дзижчатиме над його тілом, коли він помре, а його язик западе в горло, як камінь у криницю. Після обіду, прийшовши додому з садочка (коли він подорослішає достатньо, аби розуміти, що повна його назва – дитячий садочок, настане вже час іти до школи), він дивиться в своїй кімнаті «Кіно на мільйон доларів». У передачі «Кіно на мільйон доларів» показують одне й те саме кіно в один і той самий час – о четвертій годині – щодня впродовж цілого тижня. За тиждень до того, коли батьки поїхали й місіс Ґрета Шоу залишилася ночувати, замість піти додому

(О яке блаженство, бо місіс Ґрета Шоу заперечує Дискордію, можеш сказати амінь)

щодня з обох боків долинала музика, на кухні грали старі хіти

(WCBS можете сказати «Бог-Бомба»)

а по телевізору Джеймс Кеґні походжає в котелку і співає пісню про Гаррігена – Ге-А-два Ер-І – Гаррігеном мене звіть! І ще одну про те, що він справжній живий небіж свого дядечка Сема.

А тоді настає новий тиждень, тиждень, коли батьки їдуть, і нове кіно, яке під час першого перегляду лякає його так, що він мало не вкакується. Фільм називається «Загублений континент», і головну роль там грає містер Сезар Ромеро, і коли Джейк перегляне його знову (у дорослішому віці, коли йому виповниться десять), то здивується, як узагалі він міг злякатися такого дурнуватого фільму. Бо він про дослідників, які заблукали в джунглях, бачте, а в тих джунглях водяться динозаври, а в чотири роки він ще не розумів, що динозаври – це лише довбані МУЛЬТИКИ, вони нічим не відрізняються від Пташинки Твіті, кота Сильвестра і моряка Папая, ик-ик-ик, дайте мені Олів Ойл. Перший динозавр, якого він бачить, – це трицератопс, що продирається крізь джунглі, і дівчина-дослідник

(а торпеди в неї нічогенькі, сказав би його батько, він завжди так каже про дівчат, яких Джейкова мати називає Жінками Певного Штибу)

кричить на всю горлянку, і Джейк би теж закричав, якби його груди не стисла крижана рука жаху, о втілення Дискордії! В очах чудовиська він бачить абсолютну ніщоту, що означає кінець усьому, бо благання на такого монстра не подіє, і крики на такого монстра не подіють, це так по-дурному, криком вона лише привабить його увагу, так і стається, він повертається до Дейзі Мей з її нічогенькими торпедами, а з кухні (величезної кухні) долинає пісня «Токензів», уже не в хіт-параді, але досі в наших серцях, вони співають про джунглі, мирні джунглі, а тут перед великими очима нажаханого хлопчика теж джунглі, та їх аж ніяк не можна назвати мирними, і тут не лев, а громіздка істота, трохи схожа на носорога, тільки більша, а довкола шиї в неї наче комір з кісток, і пізніше Джейк дізнається, що таких чудовиськ називають трицератопсами, але зараз воно безіменне, від чого здається ще страшнішим, чудовисько без назви – це страшно. «Вімове, – співають «Токензи», – віі-мммо-ве», і, авжеж, Сезар Ромеро стріляє в монстра, поки він не встиг роздерти дівчину з нічогенькими торпедами на шматки, і на ту мить це добре, але тієї ж ночі страховисько повертається, трицератопс повертається, він у його, Джейковій, шафі, бо навіть у чотири рочки він розуміє, що його шафа насправді – не його шафа, що її двері можуть відчинятися у різні місцини, де зачаїлися навіть гірші істоти.

Він кричить, уночі кричати можна, і до його кімнати приходить місіс Ґрета Шоу. Вона сідає на краєчок його ліжка, її обличчя примарне від синьо-сірої грязьової маски, вона питає: «Що таке, Бамо?» – і він навіть здобувається на те, щоб їй розповісти. Він би ніколи не зміг розказати таке батькові чи матері, якби, звісно, хтось із них був поруч, а їх не було, але він може розповісти місіс Шоу, бо хоч вона й не надто відрізняється від решти помічників – няньок з au pair просто няньок виховательок тих що водять до школи, – але трохи таки відрізняється, достатньо для того, аби причепити його малюнки до холодильника магнітиками, достатньо, аби щось змінювати, щоб підтримувати вежу здорового глузду дурненького маленького хлоп’яти, скажіть алілуя скажіть знайдені не втрачені, скажіть амінь.

Вона уважно його вислуховує, киваючи, і змушує промовляти слово «три-ЦЕР-а-ТОПС», аж поки нарешті він не проказує його правильно. І від того, що він правильно вимовляє це слово, йому легшає. А тоді вона каже: «Ці створіння колись справді існували, але вимерли сто мільйонів років тому, Бамо. А може, й давніше. Не підривай мене більше, я хочу як слід виспатись».

Упродовж того тижня Джейк щодня дивиться «Загублений континент» у передачі «Кіно на мільйон доларів». І з кожним переглядом боїться трохи менше. Якось місіс Ґрета Шоу заходить у його кімнату і дивиться шматочок фільму разом з ним. Вона приносить йому перекусити – велику миску салату «Гавайський пух»25 (і собі теж миску) – та співає ту чудову пісеньку: «Перекусити час гарненько. Трохи для мене і трохи для тебе ожинового чаю і ожинового варенька». Авжеж, у «Гавайському пухові» нема ожин, і замість чаю вони запивають його виноградним соком, але місіс Ґрета Шоу каже, що вони можуть вдавати, ніби це чай. Вона вчить його казати «руті-туті-салюті» перед тим, як вони вип’ють, і цокатись склянками. Джейк вважає, що це дуже круто, що це мегакруто.

Дуже скоро з’являються динозаври. Бама і місіс Ґрета Шоу сидять поряд, поїдаючи «Гавайський пух» і споглядаючи, як великий динозаврище (можеш називати його тираношербетом Врексом, каже місіс Ґрета Шоу) жере поганого дослідника. «Мультяшні динозаври, – пирхає місіс Ґрета Шоу. – Могли б і щось краще вигадати». Що ж до Джейка, то це найдосконаліша кінокритика, яку він чув за все своє життя. Вона блискуча і, що найголовніше, корисна.

Врешті повертаються додому Джейкові батьки. В «Кіно на мільйон доларів» тепер цілий тиждень крутять комедію «Циліндр», і про нічні страхи маленького Джейкі більше ніхто не згадує. Згодом він і сам геть забуває, що боявся трицератопса і