Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов 📚 - Українською

Читати книгу - "Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мільйон і один день канікул" автора Євген Серафимович Велтистов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 52
Перейти на сторінку:
що то верещить дівчинка в платтячку в горошок. Вона махала руками, підстрибувала, і так само смішно підстрибували червоні та сині горошинки на її платтячку. А сльози так і ллються з зажмурених очей.

Максим перший підбіг до неї:

— Ти чого?

— Ось іди собі, іди! — пропищало дівча.

Максим повернувся був спиною, але дівчинка знову закричала:

— Не ти! Не ти!

Підбігли інші діти, уп’ялися очима в плаксу.

— Чого вона ото реве, Максиме?

— Тихо! — пошепки мовив Максим, а дівчинці звелів: — Стій! Не ворушися!

Він побачив, кого злякалася дівчинка. Лимонно-жовтий метелик пурхав над нею, сідав на червоні та сині горошинки, злітав і ніяк не міг розкуштувати ці дивовижні квіти. Ось він знову повис на платті, й тут Максим накрив його рукою, обережно взяв за черевце.

Діти засміялися, а дівчинка розплющила очі й спитала:

— У кого є шпилька?

— Нащо вона тобі? — поцікавився Максим. — Це звичайний капустяний білан.

Дівчинка хитро примружилася:

— Ні. Я, коли ревла, одним оком підглядала. Бачиш, як блищить? Він прилетів з Африки!

— Капустяний білан! Капустяний білан! — загомоніли діти.

— Якщо він прилетів з Африки, — мовив Максим, — то я його випущу. — І він розтулив пальці.

Дівчинка відскочила, пропищала: “Ай!” — і червоно-сині горошинки підскочили разом з нею. А метелик полетів собі в інший бік.

— Ех ти, боягузка, дівчинка-квітка! — промовив Максим і здивовано уп’явся поглядом у дівчинку.

І всі діти підійшли до дівчинки ближче. Замість різнобарвних горошин на її сукенці порозпускалися квіти. Ніжночервоні, золотаві — таких не побачиш і в ботанічному саду.

— Не бійся! — поблажливо озвався Гум-гам, вдоволений своєю витівкою. — Якщо метелики чіплятимуться до тебе, покличеш мене.

Дівчинка завмерла на місці, не наважуючись поворухнутися.

— Грайся собі, квіти не пообсипаються. А ти чого хотів, Зайчику? Жартувати так жартувати!

— Я хочу бути жовтий, як кульбабка.

І в ту саму мить на сорочці й на штанцях у Зайчика виросли жовті пелюсточки, і Зайчик пострибав по траві, наче сонячний м’яч.

— Дивіться, який я жовтий! Який я пухнастий! Максим був здивований: невже Гум-гам може

зробити геть усе, що не попросили б діти? І ще він відчував себе трохи скривдженим: раніше його друг грався тільки з ним, а тепер…

— А ти, Оленко? — спитав Гум-гам дівчинку з червоним бантом.

Він уже знав усіх на ім’я.

— Фартух, черевички й шапку з листя.

— А ти, Михайле?

— Мені бороду з трави.

— Тепер твоя черга, Сергію.

— Я хочу дерев’яний щит і меч. А за коника мені буде палиця.

— А чого Максим похмурий? Для друга я зроблю все, чого він захоче.

— Я не похмурий, просто замислився, — мовив Максим. — Я хочу крила, як у бабки. Трішечки політаю.

— Що ж, це буде найбільша бабка, — згоджується Гум-гам.

Вслід за Максимом і решта дітей попросили прозорі крила, ноги як у коників, хвости наче в ящірок. Максим, звичайно, аніскілечки не образився, а навпаки, зрадів, що його наслідують. Так завжди в грі: варто комусь вигадати собі крила, як одразу ж довкола нього — веселий табунець.

Гум-гам сидів на пеньку, обмахувався шоломом, тихенько сміявся й наспівував:

Літаннячко, повзаннячко,

Скаканнячко, плиганнячко,

Прегарне забавляннячко,

Така кумедна гра!..

— Це знадобиться для моєї колекції, — прошепотів Гум-гам і дістав з кишені записника. Озирнувшись, він розгорнув його й заходився читати свої записи:

“Пречудові ігри в які я грав.

Змій.

Кіт Рич.

Корусель.

Замки”.

Прочитавши ці малограмотні замітки, блакитнолиций хлопчик лишився задоволений і почав записувати нові ігри для своєї колекції, про які він дізнався сьогодні. Його, звичайно, не турбувало питання, як пишеться слово “теплохід”, і він з легкістю вивів: “ Літучій типлохід”.

— Здивую Кри-кри, — промовив, усміхаючись, Гум-гам. — Політаємо ми з ним на теплоході… Тільки де ж нам дістати теплохода?..

А на галявині, неподалік від Гум-гама, Максим ганяв за Мишком, щоб смикнути його за зелену трав’яну бороду. Відштовхнеться від землі, і крила трохи несуть його. І Мишко відштовхнеться, злетить угору та й озирається: ні, не впіймав! А Максим і не може наздогнати, він помирає од сміху: таке кумедне у Мишка обличчя з бородою.

— Гей, Максиме!

Дівчинка-квітка, боягузка Ніна, кличе його:

— Ти не лети далеко! Вони знову на мене сідають.

— Не вкусять! — кричить Максим. А все-таки підлітає до дівчинки, махає руками на метеликів.

— Знаєш, скільки разів мене кусали, коли я був маленький! — втішає Максим Ніну. — Бджола кусала, комарі кусали, мурашка вкусила. А один собака ткнувся носом, я його погладив, і він не вкусив. А оце мене вкусила Оленка Медведєва, дуже давно, ще в дитячому садку. Бачиш, який шрам на руці? Пусте, все минулося.

“Дітей кличу, додому хочу-у!” — гуде з річки теплохід.

Шкода залишати галявину, але теплохід гуде вдруге, втретє, і діти біжать до берега. Крила шелестять за спиною, хвости тягнуться по землі, — гра закінчилася.

— У вас що? Карнавал? — запитав капітан, оглядаючи зелене вбрання дітей.

— Звичайна екскурсія, — сказав Гум-гам. — Цебто гравенція.

— Атож, — махнув рукою Максим, — бачите: трава й листя. — Він розумів, що Гум-гам не хоче розповідати капітанові, як вони розважалися.

Теплохід ішов проти течії, підкоряючись капітанові.

Гум-гам перешіптувався на палубі з Максимом:

— Яку ще гру вигадати? Гру, що в неї ніхто ніколи не грався…

Діти чують тільки деякі слова, що їх говорить на вухо Гум-гамові Максим: “Свято…Вночі…Місяць…”

1 ... 27 28 29 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов"