Читати книгу - "Повернення Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я прийняв сан! - вигукнув старий мерзотник.
- Але вас позбавили його.
- Священик завжди буде священиком.
- Я так не вважаю. А згода на шлюб?
- Ось вона, згода. Лежить у мене в кишені.
- То ви дістали її шахрайським чином. Будь-яке вінчання з примусу - це не вінчання, а тяжкий злочин, у чому ви невдовзі переконаєтесь. Гадаю, ви матимете щонайменше десять років, щоб як слід це обміркувати. А щодо вас, Каразерсе, то краще б ви не витягали з кишені револьвер.
- Тепер я бачу, що це так, містере Холмсе. Але я намагався зробити все, щоб захистити цю дівчину,- бо я кохав її, містере Холмсе, і вперше дізнався, що таке кохання. Аж раптом усе зійшло нанівець і вона опинилася в руках наймерзеннішого негідника Південної Африки - людини, чиє ім’я сіє страх від Кімберлі до Йоганнесбурга. Може, ви й не повірите, містере Холмсе, але з того дня, як ця дівчина почала працювати в мене, я жодного разу не пустив її додому саму, та ще й повз цей будинок, де збиралися ці розбійники. Я щоразу сідав на велосипед і їхав за нею. Звичайно ж, я їхав на великій відстані й чіпляв фальшиву бороду, щоб вона мене не впізнала, бо ця добра й гордовита дівчина нізащо не залишилася б у мене, якби довідалась, що я супроводжую її на дорозі.
- Чому ж ви не сказали їй про цю небезпеку?
- Бо вона тоді так само покинула б мене. Я просто не міг цього зробити. Хоч вона й не любила мене, але для мене було найбільшим щастям бачити її в себе вдома, чути її голос...
- Он як! - мовив я.- Ви називаєте це коханням, містере Каразерсе, а як на мене, це радше себелюбство.
- Але ж ці дві речі завжди поруч. Одне слово, я не міг про це й подумати. До того ж наміри цих розбійників були такі, що вона потребувала захисту. Коли надійшла телеграма, я зрозумів, що тепер вони почнуть діяти.
- Яка телеграма?
Каразерс дістав телеграму з кишені.
- Ось вона,- сказав він.
Телеграма була проста й коротка: «Старий помер».
- Так! - промовив Холмс.- Здається, я бачу, як усе відбувалось, і розумію, чому ця телеграма стала фатальною. Якщо ми все одно сидимо тут і чекаємо, то, може, ви самі розповісте нам, що знаєте.
Старий негідник у сутані вилаявся.
- Небом присягаюся,- зарепетував він,- якщо ти, Бобе Каразерсе, викажеш нас, то я зроблю з тобою те саме, що ти - з Джеком Вудлі! Про дівку можеш мекати собі, що завгодно; та якщо ти продаси своїх приятелів цьому нишпорці в цивільному, то будеш останнім падлюкою в світі!
- Вашій велебності нема чого так хвилюватись,- зауважив Холмс, запалюючи цигарку.- Справа й так цілком ясна, тож якщо я й цікавитимуся деякими деталями, то тільки для себе. Якщо ж ви не бажаєте розповідати, то розповім я, й тоді ви побачите, що приховувати вам нема чого. Передусім, ви троє - ви, Вільямсоне, ви, Каразерсе, й Вудлі - приїхали з Південної Африки, щоб...
- Брехня номер один! - перервав його старий.- Я вперше побачив їх два роки тому й ніколи в житті не був в Африці. З’їжте на здоров’ячко, містере нишпорко!
- Так, це правда,- підхопив Каразерс.
- Гаразд, гаразд, ви двоє приїхали сюди. Його велебність - продукт вітчизняного виробництва. У Південній Африці ви були знайомі з Ральфом Смітом. Ви мали причину сподіватися, що він довго не проживе, й довідались, що його спадщину повинна одержати небога. Так?
Каразерс кивнув, а Вільямсон знову вилаявся.
- Вона була його найближчою родичкою, а ви знали, що старий не залишив духівниці.
- Він не вмів ні читати, ні писати,- сказав Каразерс.
- Отже, ви вдвох приїхали сюди і розшукали дівчину. Ви вирішили, що один з вас одружиться з нею, а другий дістане свою частку здобичі. Її чоловіком мав стати Вудлі. Чому саме він?
- Ми розіграли це в карти ще в дорозі. Він виграв.
- Зрозуміло. Ви запросили молоду леді до себе, щоб Вудлі міг залицятися до неї. Вона добре розпізнала цього п’яного розбійника й не схотіла навіть бачити його. А тим часом ви закохалися в неї, тож увесь цей задум мав луснути. Хіба могли ви навіть подумати про те, що цей мерзотник володітиме нею!
- Ні, Святим Юрієм присягаюся, не міг!
- Між вами відбулася сварка. Він у люті залишив ваш будинок і почав плести свій власний задум, окремо від вас.
- Скидається на те, Вільямсоне, що нам і справді нема чого розповісти цьому джентльменові! - гірко усміхнувся Каразерс.- Так, ми посварились, і він ударив мене. Тепер, в усякому разі, я поквитався з ним. Потім він зник. Познайомився з цим колишнім священиком. Я дізнався, що вони оселились у цій садибі поблизу дороги, яка веде до станції. Я наглядав за леді, як міг, бо відчував, що вони замислюють щось диявольське. Часом я заходив до них, щоб розвідати їхні наміри. Два дні тому Вудлі завітав до мене з цією телеграмою - про те, що Ральф Сміт помер. Він спитав мене, чи згоден я взяти участь у нашій оборудці. Я відмовився. Він спитав, чи згоден я сам одружитися з дівчиною і віддати йому половину спадщини. Я відповів, що згоден, але вона цього не хоче. Тоді він сказав: «Повінчаємо її з тобою, а за тиждень-два настрій у неї покращає». Я відповів, що нічого не робитиму силоміць. Тоді він заходився клясти мене, мов останній мерзотник,- а він і є підлий мерзотник! - заявив, що так чи інакше дістане своє, й пішов. Цієї суботи вона поїхала від мене. Я роздобув коляску, щоб леді відвезли до станції, але все одно стривожився й подався за нею на велосипеді. Проте вона була вже далеко, й перш ніж я наздогнав коляску, лихо вже сталося. Я зрозумів це, коли побачив двох джентльменів, що мчали назад у її колясці.
Холмс
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.