Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестерпне дівчисько мого сина" автора Джулія Ромуш. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 31
Перейти на сторінку:
Розділ 9

У грудях пече настільки, що не можу зробити вдих. З кожною новою спробою здається, що легені обпікає. Пальці впиваються в холодну підлогу, перед очима все пливе, сльози застилають очі.

Мене наче розтоптали й в душу плюнули. Ніколи не відчувала себе на самому дні, як зараз. Це крах надій про світлі почуття і розбиті ілюзії померлих відносин. Всередині, біля самого серця нетерпимо пече і тліє.

Я не знаю скільки часу проводжу в такому стані на підлозі у чиїхось дверей. Поняття не маю скільки годин або хвилин пройшло. Знаю одне - мені не стало краще. Абсолютно.

В якийсь момент змушую себе піднятися на ноги. Але я мушу поспішати, йти звідси, тікати. Немає сил тут більше знаходиться. Здається, що вже і повітря на мене тисне. Я не хочу нікого бачити. Не хочу зустрітися більше ні з ним, ні тим більше з нею. Більшого приниження в моєму житті не було. Вона дивилася на мене як на брудну дівку. Як на бруд під її ногами. Їй було огидно знаходитися зі мною в одному приміщенні, і я її розумію.

Переставляю ноги, спускаюся сходами. Мені здається, що проходить ціла вічність до того, як я опиняюся на першому поверсі. Витираю долонями сльози, але роблю тільки гірше. Розмазую туш по обличчю.

Єдине, що я зараз хочу - це поїхати. Не зустрітися з ним на вулиці. Якихось пів години назад я мріяла, щоб Крістофер швидше звільнився, а тепер я хочу, щоб він по дорозі сюди зустрів всі червоні світлофори. Мені потрібна можливість просто виїхати. Вперше в житті я хочу забратися під ковдру і заскавчати. Настільки сильно мене підкошує все те, що відбулося.Настільки шокує і ламає.

Штовхаю двері й виходжу на вулицю. Холодне повітря вдаряє в обличчя. На вулиці йде дощ. Не сильний. Мрячить. І це зараз мене радує. Приводить до тями. Протвережує. І дуже відповідає тому, що коїться у мене всередині.

Трохи пройшовши вперед, я починаю крутити головою на всі боки. Я поняття не маю як звідси вийти й куди йти. Починаю нервувати, тому що бачу вдалині мерехтіння фар. Якась машина заїжджає на територію будинку. Серце різко падає в п'яти. Завмирає. Пропускає удар. А після починає битися з такою силою, що стискається болючим спазмом.

Машина наближається все ближче, а я все очевидніше бачу, що машина мені добре знайома. Це його машина. Крістофера.

Світло фар падає на мене і майже сліпить так, що я прикриваю очі. Чоловік прекрасно мене бачить, а я не можу зрушити з місця. Не можу навіть втекти. Я хочу подивитися в його очі. Брехливі.

Він так різко б'є по гальмах, що я кривлюсь від гучного вереску. Всередині все горить від люті й ненависті.

Крістофер виходить з машини, вимкнувши фари, але не приглушивши мотор.

- Алісо, що трапилося? - Почувши ім'я подруги хочеться істерично засміятися. Я не Аліса, брехливий ти придурок! Хотіла сьогодні тобі про це сказати, але ось реально пощастило, що не встигла. Хоча прекрасно розумію, що його це ні краплі не засмутить.

- Ніколи більше мені не дзвони. Ніколи не з'являйся в моєму житті. - Вимовляю голосно і твердо, його очі темніють, я чую з якою силою він зачинив дверцята автомобіля, він злий, але я в сказі.

- Що трапилося? - Він робить крок вперед, а я мої очі тут же переводять погляд на камінь, що лежить біля урни. Так, я не тямлю, що роблю, я в стані ефекту. Мені зараз хочеться виплеснути все назовні. Кричати, рвати й метати.

- Не підходь! Навіть не думай! - Кричу так, що він тут же зупиняється.

Я боюся. Боюся того, що він підійде ближче. Доторкнеться до мене. І я повірю у все, що він скаже. Повірю в будь-яку його брехня, тому що відчайдушно хочу того, щоб все, що відбулося раніше, виявилося кошмарним явищем. Я боюся себе поруч з ним. Тому тільки так. Ніякого контакту.

- Ти можеш сказати, що там, мати твою, сталося?! - Кричить так, що я підстрибую на місці.

- Іронія долі, - нервово сміюся, - як в тому анекдоті, тільки в нашому випадку повернувся з відрядження не чоловік.

На його обличчі ніяких емоцій. Він не дивується. Навіть заради
пристойності не намагається удати. Вигляд у Крістофера втомлений, він лише роздратовано відводить погляд убік. Йому плювати.

- Алісо... - Він робить крок вперед, а я сильніше стискаю камінь пальцями.

- Я попередила! Не підходь! - І руку заношу так, щоб він бачив і розумів, що я не жартую. А я ж зараз доведена до такого стану, що готова на все. І не зупинить мене ні що, навіть штрафи й покарання.

- Тобі потрібно заспокоїтися, чуєш?! - Він продовжує йти до мене, а я вже не в змозі оцінювати свої дії. Замахуюся і шпурляю каменем в його машину. З усієї сили. Гуркіт стоїть такий, що хочеться заткнути чимось вуха.

Мені на секунду стає легше, але потім приходить усвідомлення реальності. Я потрапляю в лобове скло. Бачу, як воно йде тріщинами, це все трохи витягує мене зі стану трансу. Я ніби прокидаюся.

- Якого чорта ти витворяєш?! - Чоловік кричить, а я, користуючись нагодою, що він відриває від мене увагу, кидаюся геть. Біжу туди звідки приїхала машина.
Він кричить мені услід, в якийсь момент я розумію, що він за мною біжить. - Божевільна, зупинись!

Від його криків я біжу лише швидше. Тепер мені вже не здається, що він хоче порозумітися або переконати мене в чомусь. В його голосі гнів і я розумію, що він хоче тільки одного - покарати мене.

Мене рятує те, що варто вибігти з двору і я тут же потрапляю в величезний потік людей. Мені вдається загубитися в натовпі, а після заскочити в перше ж ліпше таксі й поїхати додому.

У машині мене колотить від страху і стресу. Все що зараз я розумію, так це те, що він знає мою адресу. І це не дає мені заспокоїтись ні на секунду.                                                                                                                                                 
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                       
                                                                                                                                                   
                                                                                                                                                     
                                                                                                                                                   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 27 28 29 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"