Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

Денис зайшов за Вікторією о пів на восьму. Сьогодні дівчина виглядала приголомшливо, тому він зробив їй щирий комплімент про її зовнішність. Здавалося, що Вікторія злегка зніяковіла і навіть трохи почервоніла.

Погода була чудовою, а ресторан знаходився неподалік від готелю, тому вони пішли пішки. Дорогою вони розмовляли про все на світі, а Вікторія була рада, що у Дениса покращився настрій. Вечеря теж пройшла чудово, а після трьох келихів вина Денис і Вікторія повністю розслабилися. Дівчина думала про те, що ця поїздка — прекрасний шанс зблизитися.

У центрі залу ресторану було відведено простір для танців. О 21:00 на маленькій сцені у кутку з'явився невеличкий колектив музикантів і вокалістів, а ще через кілька хвилин у приміщенні зазвучали перші ноти саксофона. У залі приглушили світло, а офіціанти принесли на кожен столик по невеликій свічці. Вікторія дивилася на Дениса в напівтемряві. Їй дуже хотілося потанцювати з ним. Денис зустрів її погляд та зрозумів про що вона думала. Він галантно встав і підійшов до Вікторії.

— Потанцюємо, Віко!

— Із задоволенням.

Вони вийшли на імпровізований танцмайданчик і Денис м'яко обійняв дівчину за талію, а другою рукою утримував її руку. Вони повільно закружляли у танці. На відміну від шумних корпоративів, тут музика не була надто гучною, тому під час танцю можна було розмовляти один з одним.

— Так чудово, що ми з тобою зараз танцюємо разом. Я так хотіла потанцювати з тобою на корпоративі, але не встигла, — промовила Вікторія.

— Я подумав, що у такій приголомшливій атмосфері, яку створили у цьому ресторані, ми просто не маємо права не потанцювати, — з посмішкою відповів їй Денис.

— Ти більше не сердишся на мене?

— Я ніколи не можу довго сердитися на тебе, Віко. Але я сподіваюся, що ти зробиш висновки.

— Ну добре, я намагатимусь бути м’якішою.

— Було б чудово.

— Я думала тобі подобаються впевнені у собі дівчата.

— Так, але я не люблю зайву зарозумілість.

— А я тобі подобаюся? — раптом запитала Вікторія.

— Ти вродлива дівчина і дуже хороший фахівець. Мені приємно працювати з тобою.

— Я зараз не про роботу. Я подобаюся тобі як жінка?

— Я вже сказав, що ти вродлива, — посміхнувся Денис.

— Ти теж дуже вродливий. І для мене ти є справжнім ідеалом чоловіка. Я ніколи не зустрічала таку добру і відкриту людину, як ти!

— Ти бентежиш мене, Віко.

— Я кажу це абсолютно щиро. І я була б щаслива бути разом з тобою... Якби ти тільки дав мені шанс показати тобі, якою я можу бути у стосунках. Будь ласка, Денисе! Дай мені хоч один шанс... Щоб я могла не стримувати свої емоції та показати тобі, як сильно я тебе...

Вони все ще танцювали. Вікторія не договорила, але потягнулася губами до губ Дениса. Він не знав що відповісти та зовсім не очікував від дівчини такого відвертого зізнання. Але було б занадто підло обдурити зараз Вікторію, зізнавшись у тому, чого немає. Тому Денис м'яко ухилився від її поцілунку. Вікторія трохи відсторонилася і на її обличчі відбилася суміш розчарування і образи. У глибині душі вона напевно знала, що він не відповість їй взаємністю, але до останнього сподівалася на це. Тепер він остаточно дав їй зрозуміти, що вона не потрібна йому як жінка.

— Віко, послухай... — тихо почав він.

— Нічого не кажи, — прошепотіла Вікторія відчуваючи, що ось-ось заплаче.

— Віко, ти чудова! Ти дуже цілеспрямована і гарна! Я впевнений, що обов'язково знайдеться той, хто покохає тебе саме так, як ти хочеш.

— Але це будеш не ти, — тихо промовила Вікторія.

— Я занадто ціную наші відносини, щоб обманювати тебе. Пробач, але я не відчуваю до тебе того ж, що відчуваєш ти.

— Це все через неї?

— Через кого?

— Через цю секретарку Каріну? Я бачила як ти змінюєшся, коли бачиш її.

— Ні, Віко. Каріна тут ні до чого. Навіть до її появи я не був закоханий у тебе.

— Але мені здавалося, що ми зближуємося. А потім з'явилася вона і ти перемкнув усю свою увагу на неї.

— Ми з тобою завжди підтримували дружні стосунки. Але я ніколи не давав тобі натяків, що вони можуть перерости у щось більше.

— Однак, я так сподівалася...

— Ти забудеш мене, Віко. Для цього тобі потрібно більше ходити на побачення. У світі багато чоловіків.

— Мені не потрібен ніхто, крім тебе.

— Ні, тобі потрібен той, хто буде тебе кохати такою, яка ти є. Ти обов'язково зустрінеш такого чоловіка і проживеш із ним щасливе життя.

Мелодія закінчилася і Денис повів Вікторію назад до столика. Сівши на стілець, дівчина залпом випила вино, що залишалося у келиху. Потім глянула на Дениса блискучими від сліз очима.

— Я зрозуміла тебе, Денисе, — промовила вона. — Ти впевнений у своїй відповіді? Може ти ще недостатньо добре мене знаєш?

— Віко, пробач, але... Так, я впевнений у своїй відповіді. І я не думаю, що мої почуття до тебе зміняться.