Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"

591
0
01.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Утрачена колонія" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 71
Перейти на сторінку:
зможеш ти діс­татися до септичного резервуару?

— Септичний резервуар? — занервував Дуда. — Навіщо нам септичний резервуар? Не полізу я до якогось там септичного резервуару. Забудьте все, про що ми домовлялися.

— Не в резервуар, — виправив його Артеміс. — За нього. Резервуар — лише прикриття перед шато.

Холлі просканувала територію через візор.

— Резервуар розташований найближче до замку. Після нього тільки скеля. Ґрунт дуже добрий. Усе, що вам потрібно, — це заманити шоколадкою за ре­зервуар он того хлопчика в ковбойському капелюсі, і замість нього посадити Дуду.

— І що тоді? Іграшкова машинка швидко не по­їде.

— І не потрібно, Дудо. Ти маєш лише заїхати в бу­динок і причепити ось це до першого відеокабеля, який побачиш.

Холлі передала Дуді хомут для кабеля з крихітни­ми шипами по всій довжині.

— Заряджене оптичне волокно. Якщо правильно розташувати, ми зможемо отримати доступ до сис­теми спостереження.

— Повернімося до шоколадки, — втрутився Мульч, — Чи хтось її має?

— Тримай, — передав Артеміс плитку в зеленій обгортці. — Батлер купив у селі. Дуже низької якості, аж ніяк не сімдесят відсотків какао, і ціна невідпо­відна, але згодиться.

— А якщо хлопець не їсть шоколад? — поцікавив­ся Мульч. — І що мені з ним робити?

— Завдавати шкоди не можна, — сказала Холлі. — Просто порозважай хвилинку.

— Порозважати? Як ти пропонуєш це зробити?

— Скористайся своїми гномськими талантами, — запропонував Артеміс. — Малі діти дуже допитливі. З’їж кілька камінців. Попускай гази. Малий Бо буде в захваті.

— А чи не можна його просто підстрелити?

— Мульче! — не втрималася Холлі.

— Не вбивати. Просто вирубати на кілька хви­лин. Діти мають спати. Ми йому навіть послугу зро­бимо.

— Вирубати хлопця було б ідеальним рішен­ням, — зізналася Холлі. — Але я не маю нічого без­печного, тож тобі доведеться його розважати. Хви­лин п’ять максимум.

— Сподіваюся, я знайду з ним спільну мову, — зіт­хнув Мульч. — У крайньому разі просто з’їм його, — посміхнувся він, спостерігаючи за наляканим облич­чям Холлі. — Жартую. Чесно. Ніколи не їстиму Дітей Бруду. Вони дуже кістляві.

Холлі штовхнула Артеміса, що стояв поруч.

— Ти певен щодо цього?

— Власне, це була твоя ідея, — відповів хлопець. — Утім, я певен. Існують й інші варіанти, але в нас об­маль часу. Мульч завжди проявляє ініціативу. І я пе­реконаний, що він нас не підведе. Що до містера Дея, то на кону його воля. Непогана мотивація.

— Годі теревенити, — обізвався Мульч. — Я почи­наю підсмажуватися. Не забули, яка у гномів чут­лива шкіра? — Він підвівся і розстебнув клапан на штанях. Іззаду, де ж іще йому бути? — Ну, піксі, тримайся!

Дуда Дей не на жарт перелякався.

— Точно?

— Точно, точно, — зітхнув Мульч. — Чого ти на­лякався? Це ж просто зад.

— Може, воно і так. Але він до мене посміхається.

— Мабуть, радий тебе бачити. Ти ж не хочеш, щоб він розсердився.

Холлі вщипнула Мульча за плече.

— От погана звичка, — поскаржився Мульч, по­тираючи болюче місце. — Знайди собі іншу жертву.

— Годі вже балачок про твій зад, гаразд? У нас на­пружений графік!

— Гаразд, піксі. Ворушись. Обіцяю, він не кусати­меться.

Батлер посадив крихітного піксі на спину Мульчу.

— Не дивись униз, — порадив охоронець. — Усе буде добре.

— Легко тобі говорити, — сварливо сказав Дуда. — Це ж не ви верхи на урагані. В ресторані ти цього не казав, Діггумсе.

Артеміс указав на торбину піксі.

— Вам це справді потрібно, містере Дей? Вона не дуже обтічної форми.

Дуда вхопився за ремінець.

— Це мої інструменти, Хлопче Бруду. Вони мають бути зі мною.

— Дуже добре, — погодився Артеміс. — Маленька порада. Заходьте і виходьте якомога швидше.

Дуда закотив очі.

— О! Чудова порада. Вам потрібно написати книгу.

— Так, добра порада, — фиркнув Мульч.

— І уникайте членів родини, — продовжив Арте­міс. — Особливо дівчинки, Мінерву.

— Родина, Мінерва. Зрозуміло. Ну, рушаймо, якщо ми кудись збираємося, а то я передумаю.

Гном із хрустом розкрив щелепи і пірнув головою вперед у землю. Те ще видовище: щелепи, як вели­чезні коси, врізалися в землю, і миттєво утворювався тунель для гнома і його пасажира. Дуда міцно за­плющив очі, і його обличчя спотворилося від шоку.

— О, боги, — пробелькотів він. — Пожалійте мене. По...

І вони зникли під ковдрою тремтячої землі. Холлі заповзла на верхівку горбочка і стежила за їхнім просуванням крізь візор.

— А Діггумс моторний, — заявила вона. — Дивно, що ми його взагалі змогли впіймати!

Артеміс опустився поруч.

— Сподіваюся, що швидкості йому вистачить. Ще не вистачало, щоб Мінерва Парадізо додала до своєї колекції гнома й піксі.

Під землею Мульч почувався добре. Це природне середовище проживання гномів. Пальці вбирали в себе ритми землі, і вони його заспокоювали. Грубі волоски бороди, які насправді були сенсорами, зану­рювалися в глину, пробиралися в шпаринки, поси­лали сигнали і звітували в Мульчів мозок. Гном від­чував, як за півмилі ліворуч кубляться кролі. Може, на зворотному шляху можна буде поласувати.

Дуда чимдуж учепився в спину гнома. На обличчі у піксі застиг відчай. Він би закричав, але це означа­ло відкрити рота. А про таке і мови не могло бути.

Прямо під ногами Дуди ворушилася земля, вони опускалися глибше в тунель. Ноги піксі обдавало теплим повітрям. Час від часу ноги опускалися дуже близько до гномового заду, і тоді Дуда квапливо їх підбирав, щоб не втратити пальця.

До септичного резервуару Мульч дістався за хви­лину. Вискочив із землі, поморгав очима, щоб витру­сити землю з-поміж густих закручених вій.

— Злізай, — наказав він піксі, виплюнувши черв’яка.

Дуда переліз через гномову голову, закривши влас­ного рота рукою, щоб не закричати. Зробивши кілька глибоких вдихів, він заспокоївся і засичав:

— Сподобалося тобі, га?

Мульч закрив щелепи, випустив залишки тунель­ного газу й обтрусився.

— Дуже. Тепер я з тобою розрахувався за подо­рож транспортером.

Але Дуда не погодився.

— Ти мені досі винен за те, що проковтнув мене.

Вони б, мабуть, іще довго сварилися, незважаючи на обмаль часу, якби з-поза рогу резервуара не ви­їхав хлопчик на електричному автомобільчику.

— Привіт! Я Бо Парадізо, — привітався водій. — А ви чудовиська?

Дуда з Мульчем моментально зупинилися і згада­ли план.

— Ні, хлопчику, — відповів Мульч, радий, що в нього ще лишилася

1 ... 27 28 29 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер"