Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Дуринда. - От хто ще може їсти лід із коктейлю? Тільки вона! - З приводу Лоли... Вона мене взагалі не виводить. Побісила спочатку, а зараз я просто розумію, що з тупої людини і попит невеликий. Адже вона як пробка від пляшки. Стукни по маківці і пролунає характерне приглушене клацання, що означає порожнечу.

- Це тааак, - причмокнула льодом Ельвіра. - Una maldita puta. Її майже всі мужики Ла Перли трахали до Андреса. Як у нього ще член не відвалився. У неї ж, напевно, хвороб багатецько.

- Не знаю, але судячи з того, що я бачила, не відвалився.

- Ох, так. Ти ж їх застукала. І як у нього? Великий? - Еля ойкнула, ледь не подавившись наступним кубиком льоду, який уже майже догризла.

- Я нė бачила, - зніяковіла я. - Він же всередині неї був. .... Ну, може крапельку зовсім.

- І??? - вона навіть на стільці засовалася, так не терпілося почути продовження.

- Що і? Я не роздивлялася. Хіба що кілька разів погляд кинула не навмисне, але все одно нічого не побачила.

- Ага, не навмисне. Розкажи ще. У тебе останні дні розмови тільки про нього, коли додому приходиш, - звично хрюкнувши, Еля знову запхнула в рот лід.

- Це тому що він бісить мене більше за інших, - виправдалася я.

- Ну-ну. Навіть у зміни Марко, коли його немає в ресторані, теж більше за інших бісить?

- Звичайно. Це ж яким треба бути придурком, щоб дратувати мене навіть на відстані. Відчуй ступінь моєї ненависті до цього ідіота.

- Οх, chica! - поблажливо похитавши головою, Еля якось дивно глянула на мене. - Намагайся менше про нього думати! Повір, тобі це не потрібно! Він такий козел, і якщо попадешся, зжере не пошкодує.

- Про що ти? - занадто різко відповіла я. - По-моєму, ти щось плутаєш. Я кажу про те, що терпіти його не можу, а ти якось вивертаєш мої слова навиворіт. Він мені триста років здався. Нарцис пихатий.

- Ну як скажеш, amiga. Я просто попереджаю! - примирливо піднявши руки, Еля витрусила на долоньку шматочки льоду, що залишилися, і закинула їх до рота, навіть не скривившись.

- Господи, ти собі язик відморозиш!

- Він у мефя жагартований, - перебираючи язиком кубики, промямлила вона. Ті так і норовили вивалитися з її рота.

- Мовчи краще!

- Піфли! Бо запівнимось на жмагання.

- Куди? - не розчула я, встаючи з-за столика і натягуючи на голову кепку. Спека, схоже, в Пуерто-Ріко ніколи не спадає. І до неї досить-таки складно звикнути. Особливо вбиває це вологе повітря, від якого дихається в рази важче, ніж у запорошеному Києві.

Виставивши палець уперед, тим самим даючи знати, щоб я почекала, поки вона дожує, Еля закинула рюкзак на плечі.

- На змагання! - покінчивши з льодом, повторила вона. - Сьогодні всі охочі змагатимуться за кубок Ла Перли зі скейтбордингу.

- А такий є?

- Ще б пак. Мешканці роблять його самі, щороку, і вручають найкрутішому і найбезстрашнішому скейтбордисту.

- Ухти! А ми йдемо туди за когось повболівати, чи просто заради розваги?

- Ага, перлися б ми на спеку заради розваги, - фиркнула Еля. - Пабліто бере участь. Минулого року він переміг, сподіваюся, і цього покаже, чиї яйця крутіші.

- Та ну?! - від подиву я навіть призупинилася. Пабло? Наш Пабло? Я й не знала, що він захоплюється скейтбордингом.

- А то! Мій хлопчик дуже крутий, ось побачиш!

- Уууу, мій хлопчик? Зізнайся, Ель, він тобі подобається! - наздогнавши подругу, штовхнула її в плече, змушуючи визнати очевидне.

- Пабло? - від подиву її очі на лоб полізли, так що навіть я подумала, що ляпнула якусь нісенітницю. - Дурна! Він друг. Найкращий і найвірніший. І псувати з ним такі важливі стосунки парою перепихонів я не хочу. Та й він теж.

- Впевнена? Може, ти просто боїшся, що це не взаємно? І тому не наважуєшся зізнатися у своїх почуттях.

Еля розсміялася, заперечно хитаючи головою.

- Діос, чика, тобі треба йти романтичним психологом і розв'язувати проблеми клятого світу за допомогою всеосяжного кохання!

- Це ще чому?

- Та тому що дивишся на світ через рожеві окуляри. Потрібно бути приземленішою, реально бачити те, що важливіше зараз. А для мене важливо, щоб він був поруч не тільки тоді, коли в нас складуться стосунки, а потім розваляться, і він випарується під тягарем провини і незручності. Пабло... він як мрія, яка ніколи не збудеться, але яка завжди зі мною. Зрозуміла?

Так, я зрозуміла. Пабло був настільки дорогий Ельвірі, що навіть незважаючи на свої глибокі почуття до нього, вона ніколи в цьому не зізнається, щоб залишити для себе реальний світ із ним назавжди, ніж нереальний на коротку мить.

Зазвичай спокійна вдень Ла Перла, зустріла нас веселим свистом і гомоном, який було чути практично біля самих воріт. Уже підходячи до місця змагань, можна було побачити значну кількість людей, які товпилися навколо чогось. Басейн для скейтбордингу знаходився біля самого океану. З одного боку підтримуваний великими валунами і камінням, а з іншого - обкладений цеглою, наскільки я могла побачити крізь людей, що товпилися поряд. Нам, завдяки пробивним грудям Елі та її нахабному "швидко розсмокталися", вдалося пробитися до самого краю басейну, всередині якого вже один хлопець виробляв трюки на скейтборді. Натовп вигукував ставки, а один із парубків їх записував. Згори теж лунали крики, і, піднявши голову, я помітила глядачів, які сіли на віконних рамах порожніх будинків, що височіли з лівого боку від чаші. Будинки, судячи з усього, були занедбані, не добудовані, або ж, навпаки, зруйновані часом, і роззяви використовували їх за своєю потребою. Напевно, не вперше вони обирають собі балконні місця, щоб не товпитися в партері.

Переважно молодь зібралася сьогодні подивитися на це видовище, і навіть парочка молодих матусь із зовсім іще крихітними малюками на їхніх грудях, не соромлячись, палили та свистіли на знак схвалення промовцю, який, до речі, був дуже непоганий. Хоча для мене, напевно, навіть найлегший трюк на дошці буде вражаючим, бо мені не дано зрозуміти, як можна не впасти з цієї маленької деревинки. Я б на першій секунді ніс розквасила.