Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

І ось зараз цей гад, сам того не підозрюючи, підвів її до смертельної межі, наблизивши момент ініціації. Скільки їй залишилося? День, два, місяць? Такими темпами вона стане повноцінним магом набагато раніше, ніж збиралася. Але чи залишиться при цьому жива, ось у чому питання.

Відкритися драконам Риль не могла. Одна справа послати слабкого мага на поєдинок з сильним. Битва — справа непередбачувана, і сильний може помилитися. І зовсім інша відправити в бій неініціірованного мага — дитинча, за драконівськими мірками, якого одного і в політ не випускають. Шанс, що, з'ясувавши правду, вони погодяться шукати іншого мага — не великий. А ризикувати не можна — на іншому кінці вагів життя багатьох людей. Вона застогнала від безсилля.

— Прокинулась, — кинувся до неї цілитель, — нарешті! Я так і не зрозумів, що з тобою сталося?

— Алергія, — буркнула Риль, відкриваючи очі. Кестірон кинув повний докору погляд на брата.

— Ніколи про таке не чув, — пробурмотів той, опускаючи голову. — Вибач, — він присів на край ліжка, — я правда не знаю, що на мене найшло.

— Зате я знаю, — відповів Кестірон, проводячи діагностику стану дівчини, — не бійся, — він тепло посміхнувся Риль, — подібне більше не повториться. Я простежу за ним.

Ластіран ображено пирхнув, але сперечатися не став, лише буркнув: «Взагалі-то командир ланки — я».

— Зате я — старший, — глузливо додав Кестірон, — і ніколи не домагаюся прихильності дівчини за допомогою тоффе.

Ластіран роздратовано рикнув, вийшов з кімнати.

Наступний день Риль приходила в себе. Вона валялася весь час в ліжку, встаючи лише в разі потреби, боячись зайвим рухом порушити крихкий захист. Нерозумно, але Риль нічого не могла з собою вдіяти. Чи то самонавіювання зіграло свою роль, чи то постільний режим, але буйство потоків поступово зійшло нанівець. Чорні плями розчинилися, змішавшись зі світлими потоками сили. Тож ті набули дивного сріблястого відтінку. Такого Риль ще не зустрічала в жодного мага.

Кілька разів заглядав стурбований Кестірон, приносив їжу. Перевіривши стан дівчини, з задоволеним виглядом залишав її одну. Заходив похмурий Фестігран. Вибачався за поведінку молодшого брата, але в його погляді читалося завуальоване звинувачення. Зрештою день пройшов дивно мирно і спокійно.

Вранці її розбудили рано-вранці. У кімнаті ще панувала досвітня напівтемрява, коли в двері голосно забарабанили.

— Риль, вставай, — пролунав голос Кестірона, — сніданок на столі, через півгодини вилітаємо.

«Пожежа у них, чи що, в одному місці», — бурчала дівчина, гарячково борсаючись по кімнаті, збираючи речі. Вона якось не розраховувала на такий швидкий відліт. Пам'ятається, дракони збиралися пробути в місті ще два дні.

Коли Риль спустилася вниз до їдальні, драконів там вже не було. Вона сьорбнув з кухля щось гаряче, відкусила шматочок булочки, ще парочка творів пекарського мистецтва перекочували до неї в кишеню — про запас, на доріжку.

На дах встигла вчасно — дракони ще перебували в людській подобі.

— Доброго ранку, — привітала братів.

Ті не в один голос відгукнулися, а молодший навіть не повернувся в її бік. Яка нахабність! Споювати, так навіть совість не прокинулася, а тепер соромно в очі подивитися? Вона рішуче попрямувала в бік Ластірана, обійшла по дузі, заглянула в обличчя.

— Ого! Хто це тебе так? — голосно ахнула. Фізіономія дракона вражала: одне око заплило цілком, на вилиці красувався багряний синець, а його близнюк залишився, схоже, від потужного удару в щелепу. Ластіран не відповів, лише криво посміхнувся однією половинкою рота, друга слухалася погано.

— Мовчиш! Нічого сказати? — почала заводитися Риль, — хочеш, розповім, як усе було? А то від тебе, крім «йшов, впав, вдарився і так разів зо п'ять», нічого більше не дочекаєшся!

Дракон ніяк не відреагував на репліку, втупивши в дівчину пильний погляд. Але Риль вже було не зупинити.

— Вирішив вчора напитися. Ще б пак — таке побачення зірвалося. Але напитися мало… Підвернулася симпатична дівчина, ти до неї залицявся, а тут невчасно повернувся її чоловік або старший брат. Ви і зчепилися. Ти був занадто п'яний, щоб нормально захиститися. Я права?

Вона оглянула дракона переможним поглядом.

— Його звали Заран, — тихо промовив Ластіран.

— Що? — не зрозуміла Риль.

— «Чоловіка» або там «старшого брата» звали Заран, — уїдливо пояснив Кестірон, — це йому наш братик ходив морду бити.

— Але за що? — розгубилася дівчина.

— Знав би за що, вбив, — спокійно пояснив Ластіран. Він скривився, обмацуючи синець на вилиці.

— Суворий ти, братику, — поплескав його по плечу Кестірон, — тільки наступного разу, якщо вирішиш комусь морду набити — не пий стільки для хоробрості.

Ластіран почервонів і прошипів щось на дракона. «Асхарать» там точно прозвучало.

— Ну, ти й загнув, — розсміявся у відповідь цілитель, — ось тільки лікувати я тебе поки все одно не буду. Може, наступного разу подумаєш, перш ніж на подвиги йти.

— Все, досить, розбовталися, як жінки, — похмурий Фестігран піднявся на дах, несучи в руках багаж. Погляд, який дракон кинув на дівчину, ясно говорив, кого він вважає винною у вчорашній бійці. Риль спалахнула, але стрималася, закусивши з досади губу. Старший він чи ні, це не дає йому право звинувачувати її у всіх гріхах молодшого.

Везти її Ластірану не довірили. Кестірон глибокодумно зауважив, що оскільки брат здатний бути грушею для відпрацювання на ньому ударів, то і драконівську подобу контролювати йому цілком під силу. А тому нема чого їм більше в місті затримуватися, а то братику прийде ще в голову заявитися в будинок до Дриги. Ось тоді він за нього точно переживати буде — удар у грейфа сильніше буде, ніж у Зарана.

Ластіран мляво намагався виправдовуватися, що і не биття це зовсім було, а справжня чоловіча розмова. На що Кестірон єхидно запитав, чи досяг хоч один його удар мети, а то, судячи з незаймано чистого обличчя Зарана, той не дав йому і слівця вставити.

Отже, Риль летіла на Кестіроні. Зате мала задоволення спостерігати незабутнє видовище: політ страждаючого від похмілля дракона. Траекторія його руху утворювала собою складну криву, багату різкими зигзагами. Ластіран чомусь впритул не помічав перешкоди і лише в останній момент повертав від несподівано виниклої перед його носом скелі. Кілька разів він