Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях королів. Хроніки Буресвітла" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 284 285 286 ... 378
Перейти на сторінку:
— підтвердив Садеас, звівши на того брову. — Яка проникливість із твого боку, юний Холіне! І це відкриття — укупі з тріснутими самоцвітами — дещо означає. Підозрюю, що хто би не вчинив замаху на вбивство Його Величності, спершу підмінив сапфіри Сколкозбруї на дефектні, які мали поколотися від жорсткої експлуатації, втрачаючи заряд Буресвітла. А тоді ослабив сідельну попругу, акуратно підрізавши її. Розрахунок був на те, що Його Величність упаде з коня під час битви з великопанцирником, і той накинеться на нього. Самоцвіти підведуть, Збруя трісне, і король стане жертвою «нещасного випадку» на полюванні.

У натовпі знову зачувся шепіт, і Садеас здійняв вказівного пальця.

— При цьому важливо усвідомлювати, що обидві події — підміна сідла й самоцвітів — неминуче мали статися до того, як Його Величність зустрівся з Далінаром. Чуття підказує мені, що з великого князя Холіна — дуже неперспективний підозрюваний. Власне, я б навіть висловив здогад, що зловмисник — це хтось із ображених ним. Який хотів, щоб усі ми подумали, наче той може бути причетним. Цілком можливо, що його істинний намір полягав не так у вбивстві Його Величності, як у падінні підозри на Далінара.

На острівці запала мовчанка, і навіть перешіптування припинились.

Далінар стояв наче громом прибитий. «Я… я мав рацію!»

Зрештою тишу прорізав голос Адоліна:

— Що?

— Усі факти вказують на непричетність твого батька, — страдницьким тоном проказав Садеас. — Тебе це дивує?

— Ні, але…

Адолінів лоб укрився зморшками.

Довкола загомоніли світлоокі, і в їхніх голосах звучало спантеличення. Натовп почав розсіюватись. Офіцери Далінара залишилися стояти позад нього, ніби очікували несподіваного удару.

«Кров моїх пращурів… — подумав той. — Що це означає?»

Садеас махнув своїм людям, щоб забрали хлопчину, а тоді кивнув Елгокару й відійшов у напрямку таць із закусками, де стояли графини з підігрітим вином і лежали підрум’янені грінки. Далінар порівнявся з Садеасом, коли той саме наповнював невеличку тарілку. Він схопив його за рукав, відчувши пальцями м’якість тканини князівської мантії.

Садеас звів на нього очі й здійняв брову.

— Дякую, — тихо сказав Далінар. — За те, що не добив.

За їхніми спинами знову заграла флейтистка.

— Що не «добив» чого? — не зрозумів Садеас, відставивши свою тарілку й вивільняючи рукав із Далінарових пальців. — Я сподівався виступити з цією заявою вже після того, як виявлю конкретніші докази твоєї непричетності. На жаль, опинившись у такому цейтноті, максимум, що я міг зробити, — це вказати на малоймовірність протилежного. Тож боюся, що край пересудам і досі не покладено.

— Зажди. То ти прагнув довести мою невинуватість?

Садеас спохмурнів і знову взяв свою тарілку.

— Знаєш, у чому твоя проблема, Далінаре? Чого всі стали вважати тебе таким занудою?

Той мовчав.

— Через твою бундючність. Останнім часом ти страшенно зазнався. Так, я випросив у Елгокара цей пост, щоби зняти з тебе підозру. Невже тобі так до бурі складно повірити, що хтось іще в цілій армії може повестися гідно?

— Я… — почав Далінар.

— А втім, про що мова, — урвав його Садеас. — Адже ти зверхньо поглядаєш на нас, немов той дурень, що став на підстелений аркуш паперу й гадає, ніби він бозна-куди знісся та бачить звідти на багато миль. Що ж, я дивлюся на ту Ґавіларову книженцію як на крєм, а Кодекс маю за збірку побрехеньок, яким про людське око слідували, лиш би виправдати гнилість свого сумління. І поглинь мене Геєна, якщо й моя власна совість у кращому стані. Та я не хотів слухати, як про тебе лихословлять через той недолугий замах на короля. Якби ти бажав йому смерті, то просто випалив би очі й покінчив із цим!

Він відпив паруючого фіолетового вина.

— Біда в тому, що Елгокар без угаву торочив про ту кляту попругу. Тож люди й собі зашушукали: він-бо перебував під твоїм захистом, коли ви вдвох поскакали не знати куди. Один Прародитель бур відає, як їм могло стукнути в голову, що це ти намагався зжити короля зі світу. Останнім часом у тебе заледве вистачає волі, щоб убивати паршенді.

Садеас сунув у рот невеличкий шматочок грінки й рушив з місця, збираючись піти.

Далінар знову схопив його за рукав.

— Я… я твій боржник. Мені не слід було поводитись так із тобою впродовж усіх цих шести років.

Той закотив очі, прожовуючи тост.

— Я зробив це не лише для тебе. Доки всі вважали б, що за тим замахом стоїш ти, ніхто так і не з’ясував би, хто ж насправді намагався порішити Елгокара. А хтось таки пробував, Далінаре. Я нізащо не повірю, ніби вісім самоцвітів можуть тріснути за одну битву. Сама лише попруга здавалась би сміховинним способом вчинити замах, але якщо послабити й Сколкозбрую… Я вже навіть схиляюся до думки, що несподівану появу прірводемона теж влаштували навмисно. Хоча як комусь вдалося це зробити — і гадки не маю.

— А твої слова про те, наче мене підставили? — запитав Далінар.

— Покликані дати публіці гарну поживу для пересудів, доки я розбиратимуся, що ж коїться насправді, — він глянув на чужу руку поверх своєї. — Може, відпустиш?

Той розтис пальці.

Садеас поставив тарілку, розправив мантію й обтрусив плече.

— Я ще не зовсім махнув на тебе рукою, Далінаре. І перш ніж із цим буде покінчено, мені незабаром може знадобитися твоя допомога. Хоча останнім часом, мушу визнати, не знаю, що й думати про тебе. Кажуть, ніби ти хочеш розірвати Пакт помсти. У цьому є хоча б доля істини?

— Я згадував про це в конфіденційній розмові з Елгокаром, коли йшлося про пошук альтернатив. Тож, якщо хочеш знати, так, це суща правда. Мені охворобіло сидіти на цих Рівнинах, відірваному від цивілізації, і вбивати паршенді по жмені за раз. Та я відмовився від надії домогтися нашого відступу. І натомість прагну перемогти. Але ж князі мене не слухають! Усі гадають, ніби я придумав якийсь хитрий трюк, щоб підкорити їх своїй владі.

Садеас фиркнув:

— Та ти ж радше зацідиш у пику, ніж всадиш у спину ножа. Ох ця вже твоя прямодушність!

— Об’єднайся зі мною, — сказав йому вслід Далінар.

Той завмер.

— Ти ж знаєш, що я не зраджу тебе, Садеасе, — переконував князь. — Ти довіряєш мені настільки, наскільки ніколи не довірятимуть інші. Тож давай, зголосися на те, від чого відмовилась решта. Я

1 ... 284 285 286 ... 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"