Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Залягла така мертва тиша, що здавалося й ліс замовк, шокований цією звісткою.

- Ти не можеш бути нею. – хлопець недовірливо розсміявся. – Ти ж людина. У тобі зовсім немає магії!

- Мене Гармонія позбавила магії через те, що я разом з усіма сміялася над ними на Свериді. Коли їх усі вважали мертвими ми вкрали їх душі та замкнули у кристальній в’язниці. Хотіли показати їм, що вони звичайні смерті, і що… Арел не зможе їх використати у своїх цілях. Батько намагався нас вберегти, але вже стало пізно.  Золотий дух прокинувся та забрав наші з сестрою сили.

Адена чекала у очах Святозара побачити гнів чи навіть подив. Але там не було нічого.

- Авжеж і ти мене будеш ненавидіти.

- Я не знаю що сказати. Я знав, що Гармонія наділена великою силою, але щоб забирати магію у богів. – Святозар сидів навпочіпки досі тримаючи її долоні у своїх. Він справді не знав що відчуває до неї. Чи був там гнів? Розуміння? – Думаю, що ви отримали своє. – нарешті зміг відповісти він. – Але мовчи про це будь ласка у таборі! Бо там справді багато тих хто захоче вас розірвати. Гармонію усі люблять. Вони врятували більшості з нас життя.

- Наскільки сильний твій вогонь? – попри тепло, Адена відчувала, як холод проникає усередину. І це не був той холод, що вона відчувала до цього. – Скільки часу тобі треба щоб вбити людину?

- Декілька секунд. А чому ти питає… - Святозар завмер з відкритим ротом. Він усе зрозумів. – Ти якась прибацана! – гаркнув він, відпускаючи її руки та встаючи на ноги. – Вважаєш що тепер немає сенсу жити?! Ти сама винна у тому що сталося! І замість того, щоб просити прощення ти хочеш так просто піти з життя?

- Я намагалася. – це була відверта брехня і вона це розуміла.

- Погано намагалася. Я ніколи цього не міг зрозуміти! Чому комусь недозволено прожити хоча б один зайвий день на цьому світі. А хтось сам квапиться з нього піти.

Святозар тепер кричав, а його руде волосся спалахнуло вогнем. Адена зачудовано дивилася на нього. У ньому палав такий самий вогонь, як був у неї. Він мав сили, які вона колись сприймала, як належне. Звичайний смертний.

Очі знов стали наповнюватися сльозами.

- Я не знаю, що мені тепер робити. – пробелькотіла вона, ковтаючи звуки.

- Роби щось! Якщо ти досі жива то на це є причина! – грудна клітка хлопця піднімалася та опускалася. Він не міг заспокоїтися. – Вони хороші. Вони за таких як ми готові були віддати своє життя! А серед нас не усі квіточки. Юстас, наприклад, був імперським солдатом. Мій приятель Деміян, що загинув декілька днів тому взагалі встигнув стати темним чарівником. Як тільки навчився смертельному заклинанню тільки ним і користувався. Трошки помішаний був на цьому. Деякі напочатку намагалися здати карателям. Але Гармонія завжди намагалася допомогти таким як ми. Попри це.

- Нам вони ніколи не пробачать. – схилила голову дівчина.

Святозар відкривши рот, важко задихав. Полум’я усередині опадало. Тепер він не розумів, чому накричав на дівчину. Чому йому раптом не байдуже що станеться з тою, що намагалася нашкодити їх Гармонії?

- Ходімо. – втомлено сказав він. Вогонь вже повністю згаснув. – Треба повідомити, що поряд були розбійники.

Адена кивнула, підіймаючись на ноги. Кинувши на неї погляд, Святозар квапливо пішов до табору.

* * *