Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Владику, ти чого? — з посмішкою запитала Лера, починаючи ніяковіти.

— Ти така красуня, — тихо промовив Влад, опустивши погляд на її губи. — Страшенно хочу нарешті скуштувати свій десерт. 

— Скуштуй, — Лера сховала очі та почервоніла. — Це морозиво дуже смачне.

— А я не про морозиво, — Влад посміхнувся. — Свій найсмачніший десерт я скуштую не тут. Для цього у нас є друга частина побачення.

Лера остаточно збентежилася, але нічого не відповіла. Сонце поступово опускалося за високі багатоповерхівки, прямуючи на відпочинок після довгого дня. Доївши морозиво, Влад розрахувався за вечерю, підхопив Леру за руку і рушив до виходу з літньої тераси.

— А тепер друга частина нашого побачення, — промовив він.

— І що входить в другу частину? — Лера почервоніла, згадавши його репліку.

— Прогулянка, — Влад зупинився біля своєї автівки і примружився, зустрівши погляд дівчини. — Чи ти хочеш… чогось іншого?

— Чому ти постійно мене бентежиш? — буркнула Лера.

— Бо мені дуже подобається як ти червонієш, — Влад з посмішкою підняв руку і провів кінчиками пальців по відкритому плечу дівчини. — Як щодо заходу сонця на Оболонській набережній?

Місто повільно загорталося в приємну вечірню прохолоду. Влад і Лера доїхали до місця призначення, залишили машину на парковці і рушили далі пішки. Оболонська набережна була багатолюдною, а похилі промені сонця лягали на поверхню води блискучим сяйвом. Лера мовчки крокувала поруч з Владом, який лагідно пестив її руку в своїй долоні. Небо пофарбувалося всіма відтінками червоного, блакитного та помаранчевого і ця кольорова гамма виглядала неймовірно гарною. Влад зупинився біля кованої огорожі, яка йшла над водою. Лера поклала долоні на прохолодний метал паркану і підняла очі до неба милуючись яскравими фарбами згасаючого дня. Влад підійшов до неї ззаду та обійняв, притиснувши дівчину спиною до своїх грудей. А потім притулився щокою до розпущеного волосся Лери і тихо запитав:

— Не холодно?

— Ні, — серце відреагувало на бажані чоловічі обійми радісним тремтінням і Лера накрила руками долоні Влада, які тепер лежали на її животі. — Тут гарно.

— Так добре з тобою. Спокійно, легко.

— Мені теж дуже добре з тобою. Ще ніколи не почувалася такою…

— Щасливою? — Влад розвернув дівчину до себе обличчям, починаючи пестити долонями її спину. — У нас є незавершена розмова. Пам’ятаєш?

— Пам’ятаю, — Лера затамувала подих, вдивляючись в його очі. — На чому ми… зупинилися?

— Я тобі нагадаю.

Долоня Влада ковзнула вгору і накрила шию дівчини, занурюючись під розпущене волосся. Лера остаточно перестала дихати і завмерла в солодкому передчутті. Серцебиття Влада прискорилося, неначе підлаштовуючись під ритм її власного серця. Лера перестала помічати красу літнього вечора, зосередившись на відчуттях. А Влад нахилився до обличчя дівчини і накрив її губи своїми губами.

Шкіра вкрилася теплими мурашками, які нагадували хвилю слабкого електричного струму. Лера вперше в житті цілувалася і не мала жодного уявлення як робити це правильно. Проте руки самі обвили Влада навколо шиї, а губи слухняно відкрилися під його поцілунком. Лера заплющила очі, здавшись в полон насолоди. Влад ніжно пестив губи дівчини, все міцніше притискаючи її до себе. Лера реагувала на кожен його дотик і дивувалася тому, наскільки природною була ця реакція. Хотілося зупинити цю мить, розчинитися в ній без залишку. Влад повільно відсторонився від обличчя дівчини і зустрів її сп’янілий від задоволення погляд. А потім знову притиснув Леру до себе, зарився носом в її волосся і прошепотів:

— Я хотів поцілувати тебе ще біля будинку.

— Чому ж не поцілував?

— Це наше перше побачення. Хотілося почати з романтики.

— Це так дивно. Ми дружили багато років, аж раптом…

— Це схоже на спалах, правда? — Влад зустрів її погляд. — Коли раптом починаєш бачити в людині не лише друга. З’являється бажання бути поруч, відчувати одне одного. А може між нами завжди була не просто дружба?

— Я не знаю, — Лера лагідно торкнулася пальчиками його щоки. — Тож… дружби більше не буде?

— Буде. Але не лише вона, — сірі очі Влада сповнилися ніжного тепла, яке дійшло до самого серця дівчини, запалюючи в ньому дивне полум’я. — Йди до мене. Хочу ще солодкого.

Лера заплющила очі та відчула на своїх губах новий поцілунок. Він здавався ще ніжнішим за попередній, остаточно закрутивши думки в бентежний вихор. Як можна було так довго ховати ці почуття? Вони наповнюють серце теплом, дарують невагому легкість, додають особливого смаку кожній секунді життя. 

Влад і Лера довго гуляли на набережній, насолоджуючись вечором. У них ніколи не було проблем з пошуком тем для спілкування, проте сьогодні розмови поступилися поцілункам. Лера повільно втрачала розум кожного разу, коли Влад її цілував. Почувалася неймовірно щасливою і довірливо горнулася до нього, не ховаючи емоцій. На місто впевнено опускалися сутінки. Коли на небі з’явилися перші зірки, Влад повіз Леру додому. Зупинивши машину біля багатоповерхівки, він відстебнув пасок безпеки і першим вийшов у літню темряву. Відчинивши передні пасажирські дверцята, Влад протягнув руку та вправно упіймав Леру в свої обійми.