Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

Вона пригадала, що Джеральд недбало залишив ключі на серванті знизу. Вона принесла їх і пробувала один за іншим. Третій ключ підійшов до шухлядки письмового стола. Алікс нетерпляче висунула її. Там лежала чекова книжка, гаманець, добряче напханий купюрами, а за ними – пачка листів, перев’язана стрічкою.

Алікс перехопило подих, коли вона розв’язувала стрічку. Тоді її обличчя зашарілося, і вона поклала листи назад у шухляду й замкнула її. Листи були її власні, вона писала їх Джеральдові перед одруженням.

Тепер жінка перейшла до комода радше з бажанням відчути, що зробила все можливе, ніж сподіваючись знайти те, що шукала.

На її велике невдоволення, жоден із ключів на в’язці Джеральда не підходив до тієї шухляди. Алікс не здавалася: вона пішла до іншої кімнати й повернулася з купою ключів. На її радість, ключ від гардеробної з кімнати для гостей підійшов до комода. Вона відімкнула шухляду й витягла її. Але всередині не було нічого, крім згортка газетних вирізок, брудних і вицвілих від часу.

Алікс зітхнула з полегшенням, однак усе ж проглянула вирізки, бо стало цікаво, чим же вони привабили Джеральда настільки, що той зберігав запорошений згорток. Майже всі вони були з американських газет семирічної давнини. Там ішлося про суд над відомим шахраєм і багатоженцем Чарльзом Леметром. Його підозрювали в убивстві своїх дружин. Під підлогою будинку, який він орендував, знайшли скелет, а про більшість жінок, з якими Леметр «одружувався», потім не було ніяких відомостей.

Він сам себе захищав від обвинувачень з неперевершеною майстерністю та підтримкою кількох найкращих, найталановитіших адвокатів у Сполучених Штатах. Найкраще цю справу міг характеризувати «шотландський вердикт»: «Не доведено». Через відсутність доказів його виправдали за основним злочином та засудили до тривалого ув’язнення через інші звинувачення, висунуті проти нього.

Алікс пригадала ажіотаж, який викликала ця справа, та переполох, що зчинився через утечу Леметра з в’язниці трьома роками пізніше. Його так і не зловили. Особистість цього чоловіка та його незвичайну владу над жінками тривалий час обговорювали в британських газетах, як і його дратівливість у суді, палкі протести, а також те, як він несподівано непритомнів через хворе серце, хоча необізнані приписували це його акторській майстерності.

На одній із вирізок був знімок злочинця. Алікс із цікавістю роздвилася його – довгобородий джентльмен, схожий на науковця.

Кого ж їй нагадувало це обличчя? Раптом вона шоковано зрозуміла, що воно нагадало їй саме Джеральда. Очі й лоб чоловіка були такі ж, як у нього. Може, з цієї причини він зберіг вирізку. Вона очима перебігла статтю біля світлини. У записнику обвинуваченого були перераховані конкретні дати і стверджувалося, що саме в ці дні він убивав своїх жертв. Потім були подані свідчення жінки, що впізнала підсудного по родимці на лівому зап’ястку, трохи нижче долоні.

Алікс упустила вирізки й похитнулася. На лівому зап’ясті, просто під долонею, у її чоловіка був невеликий шрам…

Довкола неї закрутився світ. Після цього їй стало дивно, що вона так швидко повністю впевнилася в цьому. Джеральд Мартін – це Чарльз Леметр! Вона це зрозуміла й одразу ж прийняла. Незв’язні фрагменти вирували в її голові, як шматки головоломки, що ставали на свої місця.

Гроші, виплачені за будинок… її гроші… тільки її гроші; облігації на пред’явника вона віддала йому на зберігання. Навіть її сон розкрився у справжньому значенні. У глибині душі, підсвідомо, жінка завжди боялася Джеральда Мартіна й хотіла втекти від нього. І завдяки Діку Віндіфорду почала шукати допомоги. Саме тому вона була в змозі так легко, без сумнівів і вагань, прийняти правду. Алікс мала бути наступною, ще однією жертвою Леметра. Можливо, дуже скоро…

Вона майже скрикнула, дещо згадавши. Середа, дев’ята вечора. Підвал із кам’яними плитами, які так легко підняти! Колись він уже поховав одну зі своїх жертв у підвалі. Усе було сплановано на вечір середи. Але записати це заздалегідь, так методично… справжнє божевілля! Ні, усе логічно. Джеральд завжди записував свої справи. Для нього вбивство було такою ж роботою, як і решта справ.

Але що ж її врятувало? Що могло б урятувати її? Він пошкодував її в останню хвилину? Ні! І вмить прийшла відповідь – старий Джордж.

Тепер вона зрозуміла безпідставний гнів чоловіка. Без сумніву, він готувався, розповідаючи всім, що наступного дня вони вирушають до Лондона. А тоді Джордж раптом прийшов на роботу, згадав про Лондон, а вона все спростувала. Покінчити з нею того вечора було надто ризиковано, якби старий садівник повторив ту розмову. Жінка дивом урятувалася! А якби вона випадково не розповіла про таку дурничку… Алікс здригнулася.

Враз жінка застигла на місці, мов льодяна скульптура. Вона почула скрип хвіртки надворі. Її чоловік повернувся.

Мить Алікс залишалася скам’янілою. Потім навшпиньки підкралася до вікна, ховаючись за фіранкою.

Так, це був її чоловік. Він усміхався до себе й щось наспівував. У руці тримав предмет, від вигляду якого серце переляканої дівчини ледь не завмерло. Це була новісінька лопата.

Алікс інстинктивно зрозуміла: це має відбутися сьогодні ввечері…

Але шанс іще був. Наспівуючи простеньку мелодію, Джеральд зайшов за будинок.

Не вагаючись ані хвилини, Алікс збігла сходами й вилетіла з будинку. Але саме в той момент її чоловік вийшов з іншого боку будівлі.

– Привіт! – сказав він. – Куди це ти так поспішаєш?

Алікс доклала всіх зусиль, щоб здаватися спокійною й поводитися, як завжди. Зараз вона втратила нагоду, але якщо буде обережною, щоб не викликати в нього підозр, може, ще матиме шанс пізніше. А може, і зараз…

– Збиралася прогулятися до кінця просіки й назад, – вона й сама почула, як в’яло та невпевнено звучав її голос.

– Добре, – сказав Джеральд. – Я піду з тобою

– Ні, будь ласка, Джеральде. Я… нервуюся, голова болить… Краще піду сама.

Він уважно глянув на неї. Вона помітила, що в його очах блиснули іскри підозри.

– Що трапилося з тобою, Алікс? Ти бліда, тремтиш…

– Нічого. – Вона змусила себе говорити різкіше, усміхнулася. – У мене болить голова, ось і все. Прогулянка піде мені на користь.

– Ну, це не пояснює, чому ти не хочеш, щоб я провів тебе, – підкреслив Джеральд, злегка посміюючись. – Я піду, хочеш ти цього чи ні.

Алікс не наважилася далі заперечувати. Якби він запідозрив, що вона