Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Данір.
 

Я відчуваю її. Повітря стає душнішим і щільнішим. Її запах і тіло, що притиснуте рівно з моїм. Її фігура ідеальна для мене. Вона ідеальна для мене.
-Відійди! -вона пручається.
-Признайся, що ревнуєш. -шепочу я біля її вуха.
-Ні, мені всеодно, -вона важко дихає. -Відійди.
-Якщо ти не хочеш зізнаватись, то скажу я.
Мої руки ковзають по її стегнах і піднімаються талією. Вона ледь чутно муркотить. Це виходить з неї випадково.
-Мені було гидко коли Крістофер ув'язав тебе в нашу із ним сутичку.
Вона повертає голову так, що я можу її поцілувати.
Але я не цілую.
-Я ревнував. -кажу тихо, спокійно.
В кабінеті темно, але я все ж бачу, що вона покусує нижню губу.
Я зупиняю блукання рук її тілом, коли ми чуємо голос одного охоронця, а за ним і іншого. Бляха.
-Будь тихою, в нас слухачі. -я роблю паузу. -Чи ти хочеш, щоб вони приєднались?
Попри свою слабкість в тілі вона щось бурчить. Миленько. Я посміхаюсь.
-Жарт. Я вже казав, що не збираюсь ні з ким тебе ділити. Якщо ти зі мною, то ти тільки моя.
-Я не з тобою, в тебе є Віолетта.
-Ревнуєш.
-Ні! 
Мені доводиться заново прикрити їй рот, щоб нас не почули. Голоси наближаються. Ми обоє замовкаємо, прислуховуємось.
-Перевір тут. Йди перший.
-А ти?
-Я за тобою. Не дай Бог ти щось упустиш.
Реніль благально зиркає на мене з моєю рукою на своєму роті.
Я тягну її в глибину кабінету.
-Що нам робити? Мене вб'є батько.
-Заспокойся, ніхто тебе не вб'є. Ти маєш дещо зробити.
Я не бачу виразу її обличчя, тому продовжую.
-Ззаду шафи є прикріплений чорний конверт. Там ключ від бібліотеки. Я ніколи нею не користувався, тому й не знаю чи дістану той конверт.
-І що?
-І то. В тебе тоненькі руки, які пролізуть за шафу. В нас мало часу.
-Я не буду лізти за шафу через бісів конферт з ключем.
-Мені відкрити двері і полегшити роботу охоронцям?
Я певен, що вона кидає в мене уявні ножі. 
Шафа в кабінеті тільки одна. Якраз біля шафи знаходиться та сама дверка до бібліотеки. Мало хто знає, що ці двері взагалі можуть відкриватись. Всі нормальні люди заходять в бібліотеку знизу. Ну отож, ми ненормальні.
Ліхтар з вулиці вмикається і в кабінет потрапляє достатня кількість світла. Я бачу, що вона стоїть біля шафи, але тепер дивиться на мене. Все ще темно, та я повністю розглядаю її фігуру.
Я складаю руки на грудях і слідкую за нею.
-Щоб тебе! -каже вона крізь стиснуті зуби і спускається навкарачки.
Її коліна опускаються на землю і вона простягає руку за шафу, коли інша рука стоїть на землі.
Її дупа разом зі стегнами холітаються то в один бік, то в інший. Я дивлюсь в вікно, бо відчуваю рух в штанах.
Потерпи.
Вона радісно пискає і за мить стоїть біля мене з конвертом в руках.
Я набагато більший за неї, тому вона має піднімати голову, щоб глянути мені в очі.
Її груди здіймаються і опускаються. Я відчуваю, як в мене на лобі виступає піт.
Вона радісно плескає мене по грудях і підходить до дверей.
Ключ ідеально просувається.
Двері відчиняються і Реніль заходить в бібліотеку.
Я йду за нею і витягую ключ з одного боку.
Бібліотека ближче до охоронців, але тут хоча б є де заховатись.
Вона качає стегнами, йдучи до полиць.
Я замикаю двері і йду за нею.
Мені подобається слідкувати за її рухами. Але мені не подобається її поведінка.
-Ти признаєшся, що ревнуєш?
-Ні. Бо я не ревную.
-Твоя справа. -я йду до іншої полиці і зупиняюсь, роздивляючись місце, де можна було б сховатись.
Реніль демонстративно підходить до мене і також починає роздивлятись місце сховку.
-Тут. -вона тицяє пальцем в кут бібліотеки, де знаходиться остання величезна полиця за якою дуже мало місця.
-Ми вліземось.
-Віолетта-моя колишня дівчина. Колишня.
-Чому ти мені це кажеш? 
-Бо я гадаю, що мав би сказати тобі про це.
-Ні, ми не зустрічаємось і ми тим паче не одружені. Тобі не потрібно переді мною звітуватись.
-Ти б хотіла, щоб ми зустрічались? -не знаю чому, але я це кажу.
Вона якийсь час мовчить.
-Так.
Я вже це знав.
-Отже?
-Сам придумай, що ти маєш казати мені.
-Що ти хочеш, щоб я сказав?
Вона нарешті дивиться на мене. Я й не помітив, що ми вже на тому самому місці і вона стоїть майже біля стіни між полицею. Я підходжу так близько, щоб відчути її важке і глибоке дихання.
-Ти маєш стати на коліна і просити в мене стати твоєю дівчиною. -жартома каже Реніль.
Але для мене це не жарти.
-Я вже не підліток.
-Це не означає, що ти не маєш ставати на коліна.
Я стану.
Ми дивимось одне на одного, не розриваючи зорового контакту, коли двері бібліотеки відчиняються.
 

Реніль.
 

Він стоїть прямо переді мною. Який же шикарний запах кориці. Я хочу мати цей запах на своєму одязі. На тілі.
Я слідкую за руком ліхтарика, яким один з охоронців махає туди-сюди. Охоронець не розглядає бібліотеку, бо не сподівається, що хтось тут є.
Наївний.
Якщо бути чесними, то мене дуже тішить самолюбство, що Данір сказав мені це. Мені приємно, що він придав цьому значення. Звичайно, я не віддам його цій шльондрі, але я не маю виходити з ролі крутої дівчини.
Це мій типу ярлик.
Я невзначай тягну Даніра за комір сорочки, щоб він підійшов до мене ближче. Я повертаю голову вбік, щоб не дихати йому в груди. Але це не основна причина. Я просто хочу ще щільніше відчути його.
Мої руки знаходяться майже на його плечах, а груди притиснуті до його грудей.
Червона помада розмастилась ще тоді, коли я лізла за шафу. Напевно я зараз маю дурний вигляд. 
Світло ліхтаря досі не зникло, а значить охоронець ще тут.
Великі руки Даніра падають на мою талію з обох боків. Я видаю тихий звук, схожий на писк, але окрім нього мене ніхто не чує.
Він водить руками від талії за спину і здіймається вверх.
Його рука торкається застібки мого бюстгальтера, але він не розстібає його. Та якого хріна він робить. Чому саме зараз, і чому мені так приємно?
Данір нахиляється наді мною так, що я зовсім притиснула до кута стіни.
-Будь тихою.
Я не розумію чому, але киваю.
Він відступає на декілька сантиметрів від мене, і я ледь не нию від втрати відчуття його тіла, але він опускається переді мною на коліна.
Я мовчки слідкую за ним, не знаючи як на це реагувати.
-Ти хотіла щоб я став на коліна? Я став. -він шепоче, але його голос надто гучний і хрипкий лунає в моїх вухах. -Закинь ногу мені на плече.
Я мовчу.
Просто з розуму з'їхати. Всратий охоронець, молю тебе, йди геть.
Я дивлюсь на Даніра зверху вниз. Кутики моїх губ самі собою підіймаються.
Він стискає рукою моє стегно зсередини і закидує собі на плече.
Тільки тепер я розумію, що на мені немає колготів. Під чорною спідницею в мене одна тільки нижня білизна.
Я втискаюсь каблуком в його тверду спину.
Його язик проходить по внутрішній частині мого стегна і я впиваюсь зубами в свою долоню, щоб не закричати від приємних відчуттів.
-Ми в коледжі. Нас можуть побачити.
-Це не наші проблеми. Нехай ті, хто побачать тебе в такому стані пиняють на себе.
Я відводжу ногу від його язика, але якраз цією дією відкриваю йому прекрасну можливість побачити свої мокрі шовкові трусики. І вони, бляха, червоного кольору!
Його очі блистять від задоволення.
-Це не для тебе було. -кажу я.
-Як скажеш.
І він проводить пальцем по шовку, забираючи його вбік.
Мої руки самі чіпляються за його волосся, коли він втискається обличчям між моїх ніг.
Я стараюсь втриматись, не впасти. Його одна рука тримає мої труси, інша обводить і стискає моє стегно. 
Йому ніби подобається те, що я тисну його каблуком і тягну його за волосся.
Я відкидаю голову до стіни і закочую очі. Як же добре. Як же хочеться не стримуватись.
В очах темніє від сили його натиску. Мій погляд ловить останнє миготіння ліхтаря і двері з гуркотом зачиняються. Охоронець йде по сходах, а значить я маю протриматись ще декілька секунд.
Данір ніби на зло дразнить великим пальцем мій клітор.
Він гарчить і я впиваюсь нігтями йому в волосся. 
Дякувати Богу за те, що цей чоловік мене хоче. 
Нарешті я не витримую і сподіваюсь на те, що охоронець вже спустився сходами і вийшов на перший поверх. Я кусаю губу, але це не допомагає. Все ж я гучно стогну і кінчаю йому на обличчя.
Мої ноги трясуться від оргазму, але він як завжди ловить мене і робить приземлення м'яким.
-Молодець, ти вдруге поставила мене на коліна.
-Наступного разу ти поставиш мене? -я кажу це в жарт.
-Так, кошеня. Наступного разу ти нарешті дізнаєшся, з чим маєш справу.
Це звучить ніби погроза, але моя уява сприймає це по-іншому. Невже в мене Стокгольмський синдром?
Я сиджу дупою на його долонях, одна нога збоку, а інша досі в нього на плечі.
-Наступного разу не буде. -я блефую.
Він облизує губи, ніби там залишились мої соки.
Я жмурюсь від цієї дії.
-Козел.
-Ненормальна.
Ми дивимось одне на одного і я вже думаю, що він зараз поцілує мене, але двері в бібліотеку скриплять.
-Я чув щось тут.
-Добре, тоді йди перевір там все.
Данір дивиться на мене і бачить страх в моїх очах.
Чомусь він нахиляється, цілує мене в скроню і повільно опускає мою ногу зі свого плеча.
-Візьми ключ, я їх затримаю. Ти ж дійдеш сама?
Він думає, що через оргазм я не зможу йти. І він правильно думає, але я не доставлю його такої радості.
Я беру ключ з його руки і підтримуюсь за його лікоть, коли ми обоє встаємо.
Мої ноги досі тремтять, але я тримаюсь на них.
-Добраніч, mon chaton.
Він знає, що ці два слова з його вуст звучать як якесь лиходійськи-сексуальне збочення?
Я просто киваю головою і він виходить з нашої схованки. Я ловлюсь за полицю бібліотеки, привикаючи до тремтячих ніг.
-Доброго вечора. -десь з-за полиць лунає голос Даніра.