Читати книгу - "Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Знову відчула вібрацію. Зверху йшов бій, це лякало. Але й радувало, адже Льоша живий. Дівчина поглянула на Гамму, що лежав без рухів. Сіла на підлогу там, де стояла. Знову закрила очі, спробувала зосередитись. Що саме робити – вона не розуміла. Але Батько казав про відчуття. Треба запустити емоції на максимум. «Як мені це зробити?» - промайнуло в голові.
Але майже одночасно з цією думкою, Кіра перед собою побачила знайденого. Він лежав на ліжку, світився місячним світлом. Його груди здіймались, втягуючи повітря, видихали. Кожен контур, кожен міліметр його тіла доскональний. Потягнула руку, аби відчути його тепло.
Спогади змінились. Ось вони йдуть по парку. Він махає руками, сміється. Вона вдивилась в його обличчя. Сірі очі так і тягнули до себе. Чому вона тоді чинила опір своїм почуттям? Вона зрозуміла, що жадала хлопця всім серцем та тілом.
Перед очима виникла темрява. Експеримент. Він обіцяв прочитати думки. «Яка я дурненька» - засміялась, згадавши це. Але все ж була впевнена, що не вірила в цей експеримент. Або можливо, десь на глибині підсвідомості, мріяла, що він поцілує її? І він поцілував.
Кіра підняла руку, торкнувшись свої губ, спробувала згадати його тепло, дотик. Відважний та нахабний хлопчина в той момент перетворився на ніжного та чуйного. «Як мені було приємно! Я хочу знову і знову відчувати твої поцілунки!» - промайнуло в голові.
Несподівано, в темряві закритих очей щось замерехтіло. Машинально спробувала відкрити очі, але не змогла. Тонкі ниточки почали падати на руки та ноги, стягуватись між собою. Наче потрапила в павутину. Боятись? Страху не було. Вона розуміла, що так має бути. Темрява майже відійшла, пропускаючи яскраве світло.
Закалатало серце, в грудях здавило. Біль розійшовся тілом, але швидко змінився на тепло. Руки та ноги, що щойно заціпеніли, розслабились. На обличчя зайшла посмішка. Вона відчула його. Вона відчула не людину, а дракона. Його велетенське серце, що гнало золоту кров по венам. Його крила, що розривали повітря. Його силу, що збуджувала та підносила на вершину.
Кіра почала хапати повітря ротом, не в змозі заспокоїтись. «І це мій Льоша?» - трохи злякано прийшла думка. За секунди вона взяла себе в руки. Вона зрозуміла, що це її дракон, її коханий, її життя. Контакт встановлено. Відчула його біль, втому, страх.
Без слів та думок, обійняла його та заспокоїла. Одразу відчула, як крила замахали сильніше, а полум’я, що виривалось з пащі стало більшим та жаркішим. «Я поряд» - все ж мовила, але розуміла, що він просто відчув це. Спробувала уявити Мокру арку та те як провалюється під землю. Згадала приміщення в якому зараз була та спогадами пройшла по коридору.
Дракон все зрозумів. Відчула поцілунки. Сотні, тисячі. Це зігрівало й збуджувало, аде відчувала його поряд. Засміялась, як засміявся він. Сльози щастя потекли по очам. «Це неймовірно!».
Та раптом, зрозуміла, що треба тікати. Треба ховатись негайно за диван. Небезпека поряд. Зараз. Відкрила очі, розірвавши контакт. Підскочила на ноги та перестрибнула через Гамму. Впала, поклавши руки на голову.
Все затремтіло, завібрувало. Землетрус? Задрижали столи, склянки та пляшки. Ходуном застрибали тренажери. Деякі лампи лопнули, розкидаючи іскри. Дівчина застогнала від страху, але не рухалась. Вона пам’ятала, що треба відійти, але чекати.
Несподівано лопнули скляні труби, що здіймались з криниці вгору. Одночасно з цим, зникло світло в приміщенні. Землетрус не припинявся, але ледь почулачиєсь ревіння. Велетенський звір кричав від потуги, десь вгорі, над метрами землі.
Раптово настала тиша, настільки сильна, що в вухах задзвеніло. Але не на довго. Щось велетенське впало зверху на землю. Кіра, не розуміючи, що саме відбувається, закричала, закриваючи вуха. Земля захиталась, розходячись тріщинками. Впав парканчик, що закривав криницю від випадкового падіння. Над прірвою посипалось каміння.
Знову гуркіт. Звідкись взялось каміння, що кулями розлетілось в усі сторони. Зачепило й Кіру, від чого вона напружилась ще більше. Враз, денне світло вдарило в приміщення, розійшлось навкруги, пропускаючи Мокру арку, що провалилась вниз. Вона гепнулась на отвір криниці, розсипаючись. Частина лишилась на місці, та решта полетіла вниз, у прірву.
Дівчина підскочила, зрозумівши, що каміння більше не летить та кинулась до отвору. Велетенська дірка виникла між Святковою площею та штаб-квартирою драконів. А зверху, на свободі, вона побачила дракона. Ні на секунду не вагавшись, закричала та замахала руками. Вона була впевнена, що це її Олексій, особистий номер 240512.
Створіння заревіло, піднявши морду вгору. Розправило крила та кинулось в діру в землі. Зупинившись біля залишків Мокрої арки, обережно знайшло опору. Дракон поглянув на Кіру наче завмер. Потім простягнув крило та махнув мордою, запрошуючи на спину.
Дівчина злякалась такої пропозиції, але одразу схаменулась. Краще вже впасти зі спини дракона, будучи на свободі, ніж лишатись тут – в видуманому місті щастя, підконтрольному дев’яти драконам. Вона кинулась вперед, вхопившись за кігті, що випирали з крил. Швидко здійнялась на спину та сіла на невелику впадину, що наче слугувала місцем саме для неї. «Можливо, я дійсно Істинна?» - промайнуло в голові?
«А ти ще цього не зрозуміла, дурненька?» - відповів дракон, сміючись в думках. Він розкрив крила, заревів, випускаючи полум’я та поливаючи вогнем все навколо себе.Це лігво прокляте, огидне. Нехай згорить та зникне зовсім. «Але ж вони все відбудують? Вони будуть і надалі красти людей, робити з них рабів» - сумно подумала Кіра.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко», після закриття браузера.