Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Ройс"

Мені здається, що з моїм життям щось не так. Спочатку мама, потім брат. Про тата взагалі мовчу. Він то з'являється, то зникає з мого життя. 

Марк зі своїми почуттями, які йому самому важко зрозуміти. Я досі в розгубленості через те, що вчора сталося. 

До речі, коли прибуваю до універу, автомобіль Марка вже стоїть на парковці. Цікаво, що він забув тут так рано? 

Йду всередину і прямую до аудиторії, але, звернувши за поворот, помічаю Марка і Злату. Ці двоє явно сваряться, і я не хочу бути свідком цього. Єдиний варіант – розвернутися і піти іншим шляхом, але цікавість бере гору, і я продовжую стояти на місці. 

– Мене дістало те, що ти постійно в хмарах літаєш! – цідить Злата. – Ми або разом, або ні. Ти можеш визначитися нарешті? 

– Ти мене дістала! – Марк видихає роздратовано. – Я вже сказав тобі, що між мною і Теєю нічого немає. Вона – сестра мого друга! 

– Тоді якого біса вчора ти витріщався на неї, поки вона крутила задом на сцені? – питає. 

Марк витріщався на мене? 

Злата не приховує, що її це зачіпає. З одного боку, мені її навіть шкода, а з іншого – зовсім ні. Вона погана людина, тому не варто піддаватися співчуттю. 

– Тобі здалося, – відповідає Марк. – Не придумуй того, чого немає. 

Його відповідь робить мені боляче. Вчора Марк інші слова говорив і цілував мене…

Цікаво, як би відреагувала Злата, якби я розповіла їй про це? 

Хочу розвернутися і піти іншим шляхом, тому що ці двоє зібрались цілуватися. Відчуваю, як до горла підступає нудота, і розвертаюсь, щоб піти, але не встигаю, тому що мене наздоганяє Каріна. 

– Ти чого тут? – питає і дивиться мені за спину. Подруга хмуриться, і я розумію, що там відбувається те, чого я не хотіла бачити. – Все зрозуміло. Ходімо. 

Каріна хапає мене за руку і несподівано тягне до цих двох. Відчуваю, як до обличчя підступає жар, і бачу Марка, котрий обіймає Злату за талію. Вона здається мені задоволеною, отже, поцілунок допоміг вгамувати її запал. 

– Привіт! – Злата вітається першою. Наші погляди зустрічаються, і я переводжу свій на Марка. 

Він на мене не дивиться. І чому я не здивована? 

– Привіт! – вітається Каріна. – Бачу, у вас все чудово. 

– Краще за всіх, – відповідає Злата і хапається за лікоть Марка, наче боїться, що він може втекти. 

– Вітаю! Видно, що ви щасливі одне з одним, – голос Каріни просочений сарказмом. Я вдячна подрузі за підтримку, але це вона ще не знає про вчорашній поцілунок Марка. 

Ми залишаємо цих двох, і мене вистачає до того моменту, як Каріна затягує мене у вбиральню. Там мене просто розриває. Це так дивно, але я зовсім не вмію контролювати свої емоції. Мені боляче від того, що Марк грає з моїми почуттями. Добре це робити, коли сам нічого не відчуваєш. Він навіть не здогадується, як сильно мене болить зараз серце. 

Затинаючись, розповідаю Каріні про все, що було вчора, і подруга міцно мене обіймає. 

Я не хочу кохати Марка. Не хочу все це зараз відчувати. Я на сто відсотків впевнена, що він нічого до мене не відчуває, але все одно продовжую страждати через це. 

Під час пар вдається трохи відволіктися від думок про Марка і Злату. Попереду ще тренування, і сьогодні я чекаю його як ніколи сильно. Тренування – це мій особливий час, коли всі думки покидають голову. 

На щастя, Марка більше не бачу. Мабуть, Злата спеціально ховає його від мене. 

Йду на тренування і повністю віддаюсь роботі. Завтра фінал, і я маю зробити все, щоб перемогти. Зараз саме це має бути в пріоритеті. 

– Ти сьогодні сама не своя, – говорить Марія. – Не варто витрачати всі сили. Завтра вони тобі ще знадобляться. 

– Я знаю, – кажу захекано. – Просто не можу по-іншому. 

Універ залишаю, коли на вулиці вже темно. Йду до автівки, але зовсім не очікую побачити там Марка. Він стоїть поруч з моєю машиною, в нього на голові капюшон кофти. Руки сховані в кишені. 

– Що ти тут робиш? – питаю холодно. Весь мій самоконтроль тріщить по швах і години тренувань стають нічим. 

– Нам треба поговорити. Те, що ти чула… – Марк підбирає слова, а мене це дратує. 

– Я чула правду. Ти хочеш всидіти на двох стільцях, але так не буває, – кажу. – Марку, я кохаю тебе, але не готова бути іграшкою в твоїх руках. Поговоримо, коли ти зрозумієш, чого хочеш. 

Залишаю його на парковці і сідаю в машину. Їду додому і в якийсь момент помічаю, що позаду мене дуже близько блимають ліхтарі від автівки. Це Марк? 

Він обганяє мене і починає гальмувати. Мені нічого не залишається, як зробити те саме. Зупиняюсь на узбіччі і чекаю, що буде далі. 

Марк залишає салон і йде до пасажирських дверей моєї машини. Сідає в салон, і я вдихаю аромат його парфумів. 

– Що це було? – питаю сердито. 

– Пробач, – зітхає. – Я просто заплутався. Ти… подобаєшся мені. Дуже сильно. Але Тім… Він заборонив мені до тебе наближатися.