Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

- Дякую вам, Антоне Павловичу, - нарешті озвалась Віра. – У вас просто блискавична реакція.

- Треба заїхати в поліцію.

- А ви роздивились нападника? Я відверто кажучи взагалі не зрозуміла, що сталось, аж поки не побачила, як ви вхопили хлопця за плече на тому боці вулиці, - Віра відкинулась на сидіння, пригладила волосся.

- Сірий светр, чи щось таке на ньому, - сказав Волков. – Обличчя не бачив. Але ж мають бути камери спостереження? Не можна залишати безкарним такий вчинок!

- Ви праві, але мені треба оговтатись, - визнала правоту Антона Павловича дівчина. – А завтра обов’язково зайду у відділок і напишу заяву. Тим більше, що завдяки вам, у крад

ія нічого не вийшло.