Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Лукар нервово пройшовся кімнатою, раз у раз кидаючи роздратовані погляди на Ділана. Напруга між ними зростала з кожною хвилиною. Йому здавалося, що його терпіння ось-ось лусне, і він більше не зможе просто сидіти й чекати.

Ділан мовчки підійшов до вікна, схрестивши руки на грудях. Його погляд був зосередженим, думки хаотично перепліталися. Кілька хвилин він розмірковував, а потім, глибоко зітхнувши, спокійно сказав:

— Ми все одно не з’ясуємо, хто вона. Єдине, що нам залишається, — це чекати.

— Чекати? — Лукар різко розвернувся, його очі виблискували люттю. — Чим більше ми чекаємо, тим менше шансів знайти Даніела! Я не можу сидіти склавши руки, коли він десь там, можливо, страждає чи взагалі… — він обірвав фразу, ніби боявся вимовити найгірше.

Ділан не відповів, але його стиснуті кулаки говорили самі за себе. Він розумів злість Лукара, поділяв її, але знав, що зараз вони безсилі.

Ніч тягнулася нестерпно довго. Вони не зімкнули очей, чекаючи Кейт. Але час спливав, а вона так і не з’явилася. Лукар ходив кімнатою туди-сюди, час від часу стискаючи кулаки й бурмочучи щось собі під ніс. Він був на межі — ще трохи, і він повернеться в той клятий клуб, щоб витрусити з кожного відвідувача хоч краплю інформації.

Ділан уже змирився з тим, що відьма їх просто водила за ніс, коли раптом почувся тихий, але впевнений стукіт у двері.

Перевертні насторожилися, обмінялися напруженими поглядами.

Ділан безшумно підійшов і, затримавши подих, відчинив.

На порозі стояла Кейт.

Вона більше не була у формі офіціантки, але її новий образ анітрохи не виглядав скромнішим. Коротка чорна спідниця, що ледве прикривала стегна, облягаючий білий топ із відвертим декольте, яке привертало небажану увагу.

Ділан мимоволі ковзнув по ній поглядом. Вона була… досконалою. Її тонка талія, вигини стегон, розслаблена, але водночас впевнена поза — все в ній ніби кричало про те, що вона знає, який ефект справляє.

І вона це використовувала.

На її обличчі з’явилася легка усмішка, і, ніби читаючи думки Ділана, вона повільно провела язиком по губах.

— Ну що, хлопчики, скучили? — промовила вона грайливо, її голос був тихим, але в ньому відчувалася  насмішка і виклик.

Лукар скрипнув зубами, намагаючись придушити злість.

— Де ти була? Ми чекали цілу ніч!

Кейт хмикнула, роблячи вигляд, що йому співчуває.

— Ой, як жахливо! Ви, бідолашки, втратили кілька годин сну

Ділан все ще дивився на неї, намагаючись зосередитися на справі, а не на тому, як її одяг обтягував ідеальні форми.

— Ми не маємо часу на  жарти, — його голос залишався спокійним, але погляд був колючим.

Відьма театрально зітхнула й зайшла в кімнату, зачинивши двері за собою.

— Гаразд, гаразд, давайте серйозно.

Обличчя Лукара раптово стало серйозним. Його погляд потемнів, а голос, тихий, але впевнений, змусив навіть Ділана насторожитися.

— Мій брат зник, і його ніхто не може знайти, — сказав він, вимовляючи кожне слово з холодною рішучістю.

Кейт спокійно сіла на ліжко, закинувши ногу на ногу. В її русі не було ні напруги, ні хвилювання. Вона просто дивилася на Лукара, немов оцінюючи його.

— І чому ти думаєш, що саме я зможу його знайти? — її голос був байдужим, ніби вона питала про щось незначне, як-от погоду.

Лукар стиснув кулаки. Його терпіння знову було на межі, але він змусив себе залишатися спокійним.

Лукар не відводив від неї погляду, його голос звучав твердо і безапеляційно:

— Тому що ти відьма. І я впевнений, що відьми мають до цього пряме відношення.

Кейт злегка всміхнулася, потягнулася, немов задоволена кішка, і її рухи були такими ж плавними та граційними. Вона подивилася на Лукара, а потім перевела погляд на Ділана.

— Я спробую, — нарешті сказала вона, ніби зважуючи свої слова. — Але спочатку… обговоримо ціну.

Лукар спохмурнів.

— І що ти хочеш?

Кейт не відповіла одразу. Вона повільно нахилила голову, її очі блиснули хитрим вогником.

А потім, ледь помітним рухом, вона кивнула в бік Ділана.

— Його.

Кімнату огорнула напружена тиша