Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

- Що сталося? - я хотіла доторкнутися до голови, яка сильно гуділа, але мої руки виявилися прив'язаними.

- Пробач, тебе довелося знерухомити, щоб зробити всі процедури, - він кивнув на системи для крапельниць по обидва боки ліжка. - Ти сильно травмувалася під час падіння. Ми вже дві доби наводимо тебе в норму.

- Так довго? - здивувалася я. - Який сьогодні день?

- Понеділок, міс.

- Мені ж треба встигнути зробити домашні завдання. Ще й поговорити з містером Фростом з приводу відбування покарання.

- Тобі зараз треба відпочивати та вчитися не нервувати, - зауважив медик, після чого ввів якісь пекучі ліки мені в плече.

Я мимоволі скривилася й невдоволено глянула на чоловіка.

- Довго мені тут лежати? - запитала я.

- До наступних вихідних я точно тебе виписувати не планував, - відповів містер Фокс та став відв'язувати мені руки. - Зараз твоє головне завдання - одужувати. Сьогодні я не дозволяю відвідувачів. А завтра тебе відвідають. Тому, можеш розслабитися та послухати музику.

Медик поставив на тумбочку радіо й залишив мене в палаті саму.

- Джейкоб! - з надією я тихо прошепотіла, але ніхто не з'явився на мою сумнівну спробу поспілкуватися.

Я підвелася на подушках та постаралася сісти. Вийшло це не дуже добре. Тому я поставила подушки та сперлася на них, намагаючись пригадати розмову з хлопчиком. Він сказав, що давно помер. Цікаво, наскільки давно? І вийде поговорити з ним, якщо зараз піду туди.

Сяк-так піднявшись, я підійшла до вікна, щоб оцінити, де перебуваю.

Зрозуміти це було нелегко. Зате, було ясно видно, що помістили мене на першому поверсі, що не могло не радувати.

Правда, судячи з того, яких старань мені далося піднятися з ліжка, спроби відправитися сьогодні в ліс відпали самі собою. Довелося повернутися на ліжко й чекати незрозуміло чого. Спати не хотілося. Та й, як заснути, коли дві доби тільки цим і займалася?

Я оглянула палату. Крім ліжка, на якому я намагалася знайти зручне положення, тут був комп'ютер, стіл, стілець, диван та двері, що вели до ванної кімнати.

Не густо.

Цікаво, а інтернет тут є? Якщо так, то я зможу поспілкуватися з Райаном на відстані, та дізнатися, що сталося, поки я була в несвідомому стані.

Другий раз піднятися виявилося простіше. Сяк-так влаштувавшись на стільці, я стала вивчати вміст в комп'ютері. І була втішена, що там було все, щоб зв'язатися з другом.

«Рай, я вже прокинулася. Дуже хочу тебе бачити. Можеш підійти до мене? Я зустріну тебе біля вікна. До мене пробратися тобі не складе проблем», - надрукувала я швидко в одній із соціальних мереж, де цілодобово пропадав мій друг. В кінці я відправила смайлик.

Відповідь прийшла нескоро: «Есмі, на годиннику майже дванадцята ночі. Завтра на уроки, але я прийду ».

Мені здалося, чи хтось вирішив мені поскаржитися? Проте, що мені подобалося в ньому, він завжди був готовий допомогти та прийти, коли потрібен.

Тепер залишалося лише дочекатися його.

Якщо я правильно зрозуміла, то медпункт, куди мене поклали, розташовувався за головною будівлею. А це означало, що в мене є півгодини, поки він дійде сюди.

Нехай, ми з ним були лише друзями, але мені все одно хотілося привести себе до ладу. Тому я вирушила вивчати ванну кімнату.

Тут була простора душова кабіна, куди я поквапилася залізти.

Від теплих струменів я помітно підбадьоритися. І біль зі слабкістю відступили.

Скільки я поніжитися під душем, я не знала. Але досить довго.

Коли я повернулася в палату, загортаючи волосся в рушник, мене чекав медик з черговим уколом та докором на мою адресу.

- Довго купатися зараз не раджу, - він підійшов до мене й без зайвих, як йому здалося правильним, коментарів, ввів чергові ліки.

- Ай! - скривилася я. - А цукерку за те, що терплю це все, дасте?

- Я розповідав сьогоднішній твій графік, - доктор підніс до мого лоба градусник та щось записав у блокнотику. - Сон, відпочинок та ніяких переживань.

Ось, про переживання він міг і не казати. Мене вже сильно хвилювало те, що Райан міг прийти невчасно й зустрітися з медиком. Хоч би, не поспішав.

- Ви про цукерку не відповіла, - пожартувала я й стала поглядати у вікно. - Відпочинку це не заважає. А настрій покращує.

- Завтра отримаєш, - доктор похитав головою. - А сьогодні тобі треба відпочити.

- Мені не спиться, можна якусь книжку почитати? - попросила я.

- Не можна, у тебе сильний струс. Можна відпочивати, лежати, розслаблятися та спати.

Містер Фокс ще щось записав та знову залишив мене одну.