Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Ент, високий і могутній, повернувся до них і глибоким голосом відповів:
— Ми обговорюємо, чи вступати нам у війну з орками.

Сьюзі, зацікавлено наблизившись, запитала:
— І що ви вирішили?

Ент замислився, глянув на своїх товаришів і сказав:
— Почекайте трохи, ми все вирішимо.

Він знову звернувся до інших ентів, продовжуючи нараду. Усе відбувалося дуже повільно, і Сьюзі здивовано глянула на Мію.
— Схоже, це буде довго, — сказала вона, похитавши головою.

Мія знизала плечима.
— Ну, він же сказав почекати, — спокійно відповіла вона. — Пішли вмиватися до річки, поки вони вирішують.

Дівчата вирушили до річки, сповнені вражень від ранкової зустрічі з ентами, вирішивши ще трохи часу провести на природі, перш ніж повернутися до обговорень.

Перевожу на украинский:

Тим часом чарівник Астреніус разом із друзями Лоліти та спадкоємцем королівства Зейнаром прибули в Сулман. Однак королівство огорнула темрява. Орки нападали поступово, діючи приховано та ретельно. Зейнар, оцінюючи ситуацію, з тривогою промовив:
— Нам зараз не перемогти, — сказав він, стурбовано спостерігаючи за тим, що відбувається.

Астреніус, оглядаючи бойову готовність ворога, відповів спокійно:
— Зейнаре, ми переможемо, і ми вступимо в бій разом із твоїм народом.

Саша та Діма зблідли від страху, але гноми, що стояли поруч, підбадьорювали їх, відпускаючи жарти, щоб хоч трохи підняти настрій. Проте Еліс не могла заспокоїтися, хвилюючись за своїх сестер Вікторію й Ему, а також за свою подругу Лоліту. Вона не могла уявити, як вони справляються з небезпеками, що чекали на них у Темній вежі.

Раптом Астреніус, примруживши очі, помітив, що в їхній бік прямують війська. Це були ті, кого вигнали з королівства Сулман. Серед них був і двоюрідний брат Зейнара — Річард. Він їхав на коні в тяжких обладунках і, помітивши Зейнара, зупинив свого скакуна.
— Ти! — вигукнув Річард. — Ти покинув королівство. Навіщо? Ми могли б боротися разом!

Зейнар мовчав, але Річард продовжив:
— Брат, Зло підкорило ці землі, і тепер усе захоплено орками. Лише ті, хто залишився вірним, приєдналися до нас.

Річард холодно поглянув на Зейнара, а той остовпів, його обличчя застигло від шоку.
— Де мій батько? Де моя сестра? — його голос тремтів від розпачу.
— Твій батько... він став іншим. Його розум захопили. А твоя сестра, принцеса Хейра, потрапила до рук орків. Вони відвезли її в Темну вежу, — відповів Річард із тяжким зітханням.

Зейнар, не в силах стриматися, вигукнув:
— Ні! Я повинен іти! Я знайду їх!

Однак Діма, схопивши його за плече, зупинив його:
— Це самогубство, Зейнаре! Ми не можемо йти без плану!

Астреніус, який уважно стежив за розмовою, підійшов ближче і, поклавши руку на плече Зейнара, промовив:
— Ми вступимо в бій. Готуйтеся. Ми захистимо ваше королівство, поки не знайдемо спосіб повернути твою родину.

У цей момент до них підбіг хлопчик із найближчого села. Захекавшись, він розповів:
— Орки напали, вони прийшли з лісу! Я бачив, як вони вривалися в наші будинки.

Зейнар, не гаючи часу, з рішучістю сказав:
— Вступаємо в бій. Сьогодні ввечері готуємо напад. Нам потрібно повернути королівство Сулман.

Так розпочалася підготовка до вирішальної битви. Табір готувався до наступу орків, і в повітрі витала атмосфера війни. Усі знали, що це буде битва не лише за королівство, а й за майбутнє всієї родини Зейнара.

Тим часом у Темній Вежі, серед її темних і похмурих стін, сиділи дві принцеси. Принцеса Хейра, вкрадена орками, мовчки сиділа в холодній темниці, оглядаючи порожній простір. Поруч із нею, але з іншого боку ґрат, знаходилася принцеса Аврора, в очах якої ще жевріла слабка надія.

Аврора дивилася на Хейру, як на свою єдину супутницю у цьому зловісному місці. У її очах був вогник світла, якого не було в Хейри, але й її душу охоплювала тривога. Порятунок здавався далеким і майже неможливим, проте вона вірила, що цей вогник був їхньою останньою надією.

Хейра, порушивши тишу, нарешті заговорила:
— Хто ти? Я не пам’ятаю, щоб ти була тут раніше.

Аврора тяжко зітхнула й відповіла:
— Я принцеса Аврора. Мене викрали орки, як і тебе. Вони привели мене сюди, у Темну Вежу.

Хейра замислилася, а потім запитала:
— Ти тут уже давно?

Аврора кивнула:
— Довгий час. Але я не втрачала надії. Я вірю, що хтось прийде за нами. І ця людина… вона — Лоліта. Я чула про неї. Вона — остання надія на порятунок, на перемогу над злом, що охопило наші землі.

Хейра здивовано подивилася на неї.
— Лоліта? Хто вона?

Аврора поглянула в темряву за ґратами, ніби намагаючись щось побачити у темному коридорі Вежі.
— Лоліта — дівчина з незвичайними силами. Вона була врятована, і її сила зростає. Вона — єдина, хто може здолати це зло й звільнити нас. Ми всі покладаємо на неї надію, але… — вона замовкла, — все залежить від того, чи встигне вона знайти нас, перш ніж орки зміцнять свої позиції.

Хейра нахмурилася.
— Отже, ми повинні триматися. Можливо, її сили допоможуть нам.

Аврора слабо, але впевнено усміхнулася:
— Ми маємо вірити, що вона прийде. Лоліта не одна. У неї є друзі та воля, щоб здолати будь-якого ворога. Якщо хтось і може перемогти це зло, то тільки вона.

Тиша знову запанувала між ними, але тепер у повітрі витала надія. Попри темряву, дівчата продовжували вірити, що порятунок близько — і що Лоліта справді стане тією, хто знищить пітьму й звільнить їх із темниці.

Тим часом, у самому серці табору орків, Ельдар, принц ельфів, був змушений працювати, його руки були скуовані ланцюгами. Він насилу витримував тягар своїх кайданів і біль, але це було не так важко, як те, що він побачив поруч із собою. Серед рабів, таких самих, як і він, його очі знайшли знайоме обличчя — обличчя жінки, яку він кохав багато років тому і яку не бачив чотирнадцять років. Це була Світлана, його дружина. Вона виглядала виснаженою та змученою, але, незважаючи на це, її очі все ще світилися, коли вона побачила його.