Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

Ми з Демом тільки прокинулися і збиралися снідати, як раптом задзвонив мій кристал зв'язку. Ніда. Звичайно ж. Вона просила прийти до неї в гості — Ніду залишили одну з маленьким братом і їй було нудно.

— Я взагалі-то з Демом зараз ... — я не знала, як мені вчинити: я хотіла підтримати подругу, вона не особливо любила доглядати за братом, але і вигнати Дема прямо з ранку теж не могла. Він, звичайно, зрозумів би все і пішов, але я хотіла провести з ним якомога більше часу — через посилене навчання ми рідше бачилися. — Він у мене вчора вечеряв.

— Гаразд, приходьте разом, — я підвела від здивування брови: Ніда так легко кличе Дема до нашої компанії? Невже мені пощастило їх подружити? — Тільки не залишайте мене одну з цим малим розбишакою, інакше я збожеволію.

Коли Нейд був меншим, ми легко з ним справлялися, але зараз він увійшов у більш свідомий вік і став некерованим — вередував, дражнив нас і глузував, робив капості. Ніда жартома називала його «мій темний братик», ніби в малюка вселилися темні сили, але він справді став нестерпним, неможливо було інакше його звати.

Як не дивно, Дем був не проти провести весь день з Нідою та її малим братиком.

— Я люблю дітей, — пояснив він мені, коли ми прямували до порталів. — У мене теж із сестрою велика різниця у віці. Я мамі допомагав із нею.

— Думаю, твоя сестра в дитинстві була набагато миліша, ніж Нейд. Він відбиває бажання мати дітей своїми витівками.

— Мене таким не налякаєш, заспокойся, Кей.

Будинок Ніди розташовувався на північно-східній околиці міста, поряд із лісом. У спокійні часи тут було добре відпочивати, але під час загрози темних магів близькість до лісу ставала проблемою — тут могли влаштовуватися засідки. Тим не менш, сам будинок Ніди був досить захищений: її батько був схиблений на безпеці та оточив будинок пастками та попереджувальними рунами, які реагували лише на темних.

— Ви без пирога? — спитала Ніда, щойно ми ввійшли в дім.

— Коли б Дем встиг? — здивувалася я. — Ми тільки прокинулися, коли ти подзвонила.

— Я ж не для себе, — спробувала виправдатись Ніда. — Мама залишила нам суп і кашу, а нагодувати цим Нейда та ще задачка. А ось пироги, навіть овочеві, він любить.

— Якщо в тебе є продукти для пирога, я можу тут приготувати, — запропонував Дем. — А ви поки що розважайтеся з дитиною.

— Приготуєш, правда? — Ніда мало не стрибала з радості. Коли справа стосувалася приборкання її молодшого братика, вона б навіть із темними пішла на угоду, що тут говорити про Дема. — Я зараз все знайду.

Залишивши Дема на кухні, ми з Нідою та Нейдом вийшли надвір — малюк хотів на гойдалку. Тато Ніди прикріпив до верби біля невеличкого ставка мотузкову гойдалку, ще ми з Нідою в дитинстві на ній гойдалися. Нейд розгойдувався, а потім зістрибував, а ми влаштувалися в альтанці і дивилися, щоб він стрибав акуратно і взагалі, щоб нікуди не втік. Влітку ми не раз бігали шукати його в ліс, дуже вже малюк Нейд був непосидючим.

— Дем що в тебе вдома ночував? — одразу ж поцікавилася Ніда.

— Так, ми засиділися допізна за вечерею і мама дозволила йому залишитися.

— Щастить. Мені батьки досі не дозволяють залишати хлопців у нас.

— Може, тому, що всі твої стосунки ніколи не тривають довго і батьки їм просто не довіряють? — припустила я.

— Може і так. Але взагалі мама не любить сторонніх у домі, ти ж знаєш. Тільки родичі та близькі друзі.

— Знаю. Слухай, Нідо, навіщо ти Дема запрягла готувати?

— Я ж не запрягала. Просто запропонувала приготувати, він сам погодився, — Ніда хитро посміхнулася. Вона завжди вправно маніпулювала людьми. — А що? Йому ж  подобається готувати. Я, може, з тобою хотіла побалакати, без його присутності.

— Про що?

— Про кого, — Ніда продовжувала посміхатися. — Мені вчора Івер подзвонив. Запропонував зустрітися у вихідні. Пам'ятаєш Івера? Ми в мага Кадвалара його зустріли.

— Пам'ятаю, звісно. Він тобі сподобався? — я ще тоді помітила, що між Нідою та цим Івером спалахнула симпатія.

— Трохи, — Ніда явно лукавила. За її виразом обличчя та інтонацією було видно, що він їй дуже сподобався.

— То йди на побачення. Взнаєш краще — зрозумієш напевно.

— Ось у цьому й проблема, — зітхнула Ніда і зиркнула на Нейда, який надто жваво стрибав із гойдалки на землю. Погрозивши йому пальцем, вона сказала: — Я не можу залишити цього малого розбійника. Тато поїхав до столиці і повернеться лише пізно ввечері в неділю, а мама сьогодні і завтра працює: вона весь тиждень вдома готувала нові амулети і зараз їй треба все продати.

— То ввечері сходи з ним погуляти, коли мама повернеться з крамнички.

— Батьки проти, щоб я ввечері гуляла — темні, сама розумієш. Не знаю як знайти час для зустрічі. Хочу, а не можу, — Ніда дивилася мені просто в очі, наче натякаючи на щось. І як же я одразу не здогадалася? От хитрунка!

— Хочеш, щоб ми з Демом посиділи з цим бешкетником, поки ти будеш на побаченні?

— Усього кілька годин, Кетто! — Ніда дивилася на мене з благанням. — Ми вип'ємо з Івером каву, прогуляємося, трохи побалакаємо. Нейд після обіду зазвичай не такий активний, як вранці, ти ж знаєш.

— Якщо його вдається нагодувати, — пирхнула я. — Гаразд, іди на своє побачення. Тільки за тобою боржок.

— Не питання! Я подзвоню Іверу, а ти поки подивися, щоб Нейд з гойдалки не впав.

Ніда побігла в дім, а я залишилася сидіти в альтанці, спостерігаючи, як її малолітній братик весело гойдається. Колись і я була такою ж безтурботною, а зараз сиджу і стежу за дитиною у свої 18 років. А навіть незаміжня ще. Ніда хитра, вона не вперше вже залишала на мене Нейда, але зараз у мене хоч би був Дем. Удвох ми з цим малим негідником точно справимося. 

Ніда домовилася з Івером зустрітися за дві години і стільки ж погуляти разом. Ми сіли разом обідати і Нейд як завжди почав вередувати: він не хотів їсти суп і вимагав одразу пирога.