Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Простір завис у невагомому мовчанні після битви. Світло відступало, залишаючи за собою лише легкий подих вітру, що грався з обпаленими листям. Колись могутній зрадник, що тепер став нікчемною маріонеткою темряви, лежав серед уламків, розірваний на шматки. Здавалося, його присутність зникла назавжди, але Калена відчувала щось інше. Незважаючи на повну поразку, у повітрі все ще висів ледь помітний, але від того не менш тривожний відгомін.
Він залишив після себе не лише руїни. Можливо, це було ментальне забруднення, яке він розсіяв, немов насіння, або ж якісь артефакти, що містили в собі крихти його чорної магії. Ці "насіння" могли бути пастками, прихованими в глибинах землі, або шепотом, що вже вкорінився в свідомості деяких людей, готовий прорости знову, коли темрява збереться з силами. Калена уявляла, як ці крихітні частинки зла можуть стати початком нового вторгнення, нової загрози, яка з часом виросте і кине виклик світу знову. Боротьба за світ ніколи не закінчується повністю, вона лише змінює форму, чекаючи на свій наступний прояв.
Калена відчувала цей відгомін у самій суті свого єства. Це був не страх, а скоріше глибоке розуміння того, що її роль Захисниці ніколи не буде тимчасовою. Це покликання було постійним, вимагаючи від неї вічної пильності та готовності до нових випробувань. Вона знала, що шлях попереду буде нелегким, і що темрява завжди шукатиме щілини, аби проникнути у світ. Але вона також знала, що світло ніколи не згасне повністю, доки є ті, хто готовий його захищати. І вона, Калена, була однією з них.