Читати книгу - "Персі Джексон та Викрадач Блискавок"

Я почув стукіт копит біля порогу, потім постукали у двері мого будиночка.

— Увійдіть!

Гровер улетів усередину, вигляд він мав стривожений.

— Тебе хоче бачити містер Д.

— Навіщо?

— Він хоче вбити… Але нехай краще він сам тобі все розповість.

Я швидко натягнув на себе одяг і поквапився за Гровером, упевнений, що рухаюсь назустріч великим неприємностям.

Уже кілька днів поспіль я постійно чекав, що мене закличуть до Великого будинку. Адже я вважав, що саме зараз, коли мене визнали за сина Посейдона, одного з богів Великої трійці, які не повинні були мати дітей, залишатися живим із мого боку — вже злочин. Можливо, інші боги обговорювали, як краще за все покарати мене за це, і ось нарешті містер Д. готовий виголосити їхній вердикт.

Небо над усім Лонг-Айлендом виглядало так, ніби суп із чорнил ось-ось закипить. Важка дощова завіса рухалась у нашому напрямку. Я спитав у Гровера, чи не потрібна нам парасоля.

— Ні, — відповів той. — Тут ніколи не дощить, хоч іноді дуже б хотілося.

— А це тоді якого біса? — Я вказав рукою на бурю, яка наближалася.

Гровер заклопотано глянув на небо.

— Минеться. Погана погода нас завжди обминає.

Я зрозумів, що він правий. За той тиждень, що я був тут, небо ані разу не хмарилось. Декілька дощових хмар, які я помітив, просто оминали нашу долину.

Але шторм… це вам не жарти.

На волейбольному майданчику хлопці з будиночка Аполлона грали проти сатирів. Близнюки Діоніса блукали довкола полуничних ланів, сприяючи дозріванню ягід. Усе ніби йшло своєю чергою, але всюди відчувалося якесь напруження. Очі всіх мешканців були прикуті до бурі, яка насувалась.

Ми з Гровером підвелись на веранду Великого будинку. Діоніс сидів за столом для безика у тій самій гавайській сорочці, й перед ним так само стояла бляшанка дієтичної коли — словом, як першого дня. Хірон сидів навпроти у своєму бутафорському інвалідному візку. Вони грали проти двох невидимих суперників: у повітрі плавали карти.

— Так, так, — мовив містер Д., не підводячи очей. — А ось і наша маленька знаменитість.

Я промовчав.

— Підійди ближче, — звелів містер Д. — І не чекай, що я буду леститися перед тобою через те, що твій батько цей старий похітливий бородань.

У небі спалахнула блискавка. Від грому задвигтіли шибки.

— Тю-тю-тю, — передражнив Діоніс.

Хірон з удаваним інтересом втупився у свої карти. Гровер сховався за перилами, тупцяючи копитами.

— Була б моя воля, — продовжив містер Д., — я підпалив би вогником усі твої молекули разом. Ми все б тут чистенько підмели — і на тому кінець. Але Хірону здається, що це суперечило б моїй місії в цьому чортовому таборі: тримати братів наших менших подалі від небезпеки.

— Випадкове займання — також форма небезпеки, містере Д., — втрутився Хірон.

— Дурня, — кинув Діоніс. — Хлопчисько нічого б не відчув. Тим не менш, я погодився бути стриманішим. Гадаю, краще перетворити тебе на дельфіна й відіслати до татуся.

— Містере Д… — застеріг Хірон.

— Ну-ну, — змилостивився Діоніс, — це просто один із варіантів. Але це неймовірна дурня. — Діоніс підвівся, й карти невидимих гравців впали на стіл. — Я вирушаю на Олімп на термінову нараду. Якщо хлопчисько буде ще тут, коли я повернусь, я точно перетворю його на якого-небудь довгопикого дельфіна. Атлантичний пляшконіс згодиться? Коротше, якщо ти маєш хоч крихту розуму, Персею Джексоне, ти згодишся з пропозицією Хірона.

Діоніс узяв гральну карту, згорнув її, й вона перетворилась на пластиковий прямокутник. Кредитна картка? Ні. Посвідчення для служби безпеки.

Він клацнув пальцями.

Повітря обгорнулося довкола нього коконом. Потім містер Д. перетворився на голограму і розвіявся по вітру, залишивши після себе лише запах свіжого винограду.

Хірон усміхнувся до мене, але вигляд у нього був стомлений та напружений.

— Сідай, Персі, будь ласка. І ти, Гровере.

Ми присіли.

Хірон виклав свої карти на стіл — виграшна комбінація, якою він не скористався.

— Скажи мені, Персі, — сказав він, — яке враження справив на тебе той собака з пекла?

Лише згадка про цю потвору змусила мене здригнутися.

Можливо, Хірон хотів, щоб я відповів: «Та ну, все це дурня! Я такими песиками снідаю», — але я не хотів брехати.

— Він налякав мене, — чесно відповів я. — Якби ви його не застрелили, я б загинув.

— Ти зустрінеш ще страшніших монстрів, Персі. Набагато страшніших, перш ніж завершиш усе.

— Що завершу?

— Свої пошуки, звісно. То ти берешся за цю справу чи ні?

Я швидко глянув на Гровера, який схрестив пальці.

— Але ж, сер, — сказав я, — ви досі так і не пояснили мені, у чому вони полягають.

— Ну, це найскладніше, якщо детально, — скривився Хірон.

Долиною знову пролунав грім. Грозові хмари вже майже сягнули лінії прибою. Наскільки я міг бачити, море й небо злилися в одну велетенську хвилю.

— Посейдон і Зевс, — сказав я. — Вони б’ються через щось дуже цінне… щось, що було вкрадене.

Хірон і Гровер перезирнулися.

— Як ти дізнався про це? — Кентавр підкотився до мене ближче.

Я мимохіть зашарівся. Ох, як би мені хотілося припнути свого язика.

— Погода від самого Різдва була такою дивною, ніби небо й море б’ються між собою. Потім я говорив з Аннабет, і вона сказала, що випадково підслухала щось про крадіжку… А ще… мені снилися такі сни.

— Я знав це! — вихопилося в Гровера.

— Замовкни, сатире, — наказав Хірон.

— Але це його пошуки! — Гроверові очі палали від хвилювання. — Так повинно бути!

— Лише Оракул може ухвалити остаточне рішення. — Хірон провів рукою по своїй колючій бороді. — І тим не меш, Персі, ти маєш слушність. У твого батька із Зевсом трапилась найбільша сварка за кілька останніх століть. Вони б’ються за дещо дуже цінне, що було вкрадене. Точніше, через жезл, що викрешує блискавки.

— Через що? — нервово реготнув я.

— Не сприймай це так легковажно, — попередив Хірон. — Мова не про якусь там обгорнуту фольгою дурничку, якою ви гралися у молодших класах. Йдеться про двометровий бронзовий циліндр найвищого небесного ґатунку, оздоблений з обох кінців божественними вибуховими речовинами.

— Овва!

— Жезл Зевса-повелителя! — виголосив Хірон, розпалюючи себе. — Символ його влади, з якого були скопійовані решта жезлів, які стріляють блискавками. Перша зброя, виготовлена циклопами для боротьби з титанами, жезл, що вразив блискавкою вершину гори Етна й скинув Кроноса; жезл повелителя, у порівнянні з яким усі ваші водневі бомби виглядають просто пукавками!

— І він зник?

— Його вкрадено, — уточнив Хірон.

— Чим?

— Ким, — виправив мене Хірон, який ніколи не залишав ролі вчителя. — Тобою.

У мене буквально щелепа відвисла.

— Принаймні так вважає Зевс. — Хірон