Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Що впало, те пропало 📚 - Українською

Читати книгу - "Що впало, те пропало"

634
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Що впало, те пропало" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 111
Перейти на сторінку:
що хтось інший на її уроках щось пізнавав. Вона була приємною людиною й нерідко розповідала про досить цікаві речі, але Піт дедалі більше схилявся до думки, що творчого письма неможливо навчити, його можна лише навчитися.

— Чим можу допомогти?

— Пам’ятаєте, ви говорили, як дорого коштував би в наш час рукопис Шекспіра?

Містер Рікер посміхнувся.

— Я завжди про це розповідаю на уроках у середині тижня, коли клас починає нудьгувати. Немає нічого кращого за жадібність, коли треба заволодіти увагою дітей. А що? Ти знайшов фоліо, Мальволіо?

Піт ввічливо посміхнувся.

— Ні, але, коли ми на лютневих канікулах гостювали в мого дядька Філа в Клівленді, я знайшов у нього в гаражі цілу купу старих книг. Більшість про Тома Свіфта, це юний винахідник.

— Я добре пам’ятаю і Тома Свіфта, і його друга Неда Ньютона, — сказав містер Рікер. — «Том Свіфт і мотоцикл», «Том Свіфт і магічна камера»… Коли я був маленьким, ми жартували: «Том Свіфт і електрична бабуся».

Піт знову зобразив ввічливу посмішку.

— Там ще було з десяток книг про дівчинку-детектива Тріксі Белден і ще про Ненсі Дрю.

— Здається, я розумію, до чого ти ведеш, і мені не хочеться тебе розчаровувати, але доведеться. Том Свіфт, Ненсі Дрю, брати Харді, Тріксі Белден… Усе це цікаві свідчення минулої епохи й чудове мірило того, як за останні років вісімдесят змінилося те, що називається підлітковою літературою, але ці книги не мають ніякої грошової цінності, навіть якщо вони в ідеальному стані.

— Я знаю, — відповів Піт. — Я потім перевірив у блозі «Гарні книги». Але, поки я їх розглядав, у гараж увійшов дядько Філіп і сказав, що в нього є таке, що зацікавить мене ще більше. Я йому до цього розповідав, що займаюся Джоном Ротстайном. Виявилося, це «Утікач» у твердій обкладинці з автографом. Без посвяти, просто підпис. Дядечко Філ розповів, що отримав цю книгу від якогось хлопця на ім’я Ел, який програв йому в покер десять доларів. Він сказав, що вона в нього зберігається вже п’ятдесят років. Я подивився на вихідні дані, це перше видання.

Містер Рікер слухав його, гойдаючись на стільці, але після цих слів із грюкотом сів рівно.

— Стривай-но! Ти, імовірно, знаєш, що Ротстайн дуже рідко давав автографи?

— Так, — кивнув Піт. — Він називав це «спотворенням досконалої книги».

— Саме так, у цьому він був схожий на Реймонда Чандлера. А чи відомо тобі, що підписані автором книги цінуються більше, якщо автор написав лише своє ім’я, без посвяти?

— Так, на «Гарних книгах» про це написано.

— Підписане перше видання Ротстайна, імовірно, чогось коштує. — Містер Рікер замислився. — Хоча, якщо увімкнути мозок, у якому вона стані?

— У гарному, — швидко відповів Піт. — Кілька плям на форзаці й титулі, більше нічого.

— Ти, я бачу, у темі.

— Почитав дещо після того, як дядько показав Ротстайна.

— Ця книга не в тебе, я гадаю?

«У мене є дещо краще, — подумав Піт. — Якби ви тільки знали». Часом він відчував тягар від цього знання, а сьогодні — особливо, через те що доводилося брехати.

Це брехня заради добра, нагадав він собі.

— Ні, але дядько сказав, що подарує її мені, якщо я хочу. Я сказав, що мені треба подумати, бо він не… Ну, знаєте…

— Не має уявлення, яка її реальна вартість?

— Так. Але потім я почав думати…

— Що?

Піт сунув руку в задню кишеню, дістав складений аркуш паперу й простягнув його містеру Рікеру.

— Я пошукав в інтернеті книжкових торговців у нашому місті, які купують і продають перші видання, і знайшов цих трьох. Я знаю, ви теж букініст…

— Який там букініст. Я на свою зарплатню не можу собі дозволити купувати щось серйозне, але в мене є збірка Теодора Рьотке з автографом, який планую передати дітям. «Пробудження». Дивовижні вірші. Є ще Воннеґут, але цей майже нічого не коштує. На відміну від Ротстайна, татусь Курт підписував усе, що заманеться.

— Я лишень подумав, чи знаєте ви когось із них, і, якщо знаєте, скажете, хто кращий. Якби я вирішив узяти в дядька цю книгу й потім… Ну, розумієте, продати її.

Містер Рікер розгорнув аркуш, подивився на нього, після чого знову глянув на Піта. Від цього погляду, уважного й водночас доброзичливого, Піт відчув ніяковість. Можливо, це була таки невдала ідея, і він не так уже й майстерний у письменництві, але відступати пізно, доведеться якось викручуватися.

— Я знаю їх усіх. Але, чорт забирай, ще я знаю, як багато для тебе значить Ротстайн, і не тільки з твоєї минулорічної роботи. Енні Девіс каже, ти часто його згадуєш на творчому письмі. Вона стверджує, що трилогія про Ґолда — це твоя Біблія.

Піт змушений був погодитися. Він і гадки не мав, яким балакучим був. Слід припинити так багато говорити про Ротстайна, вирішив він. Це небезпечно. Люди можуть згадати про це, якщо…

Якщо.

— У тому, щоб мати літературних кумирів, немає нічого поганого, Піте, особливо якщо ти збираєшся в коледжі вивчати літературу. Для тебе це Ротстайн, принаймні зараз, і ця книга може стати початком власної бібліотеки. Ти впевнений, що хочеш продати її?

Піт міг відповісти на це питання абсолютно щиро, хоча насправді мова йшла не про книгу з автографом.

— Так, упевнений. У нас удома зараз деякі труднощі…

— Я чув, що сталося з твоїм батьком, це жахливо. Дякувати Богу, хоч цього психа схопили, поки він не встиг ще чогось накоїти.

— Татові вже краще, вони з мамою знову працюють, тільки, розумієте, мені знадобляться гроші на коледж…

— Розумію.

— Проте це зараз не головне. Моя сестра хоче вчитися в Чапел-ридж, а батьки кажуть, що не можуть її туди влаштувати. Принаймні наступного року. Вони, звичайно, заробляють, але не стільки. А мені здається, їй треба вчитися в такому місці. Вона наразі, не знаю, як би так сказати, відстає.

Містер Рікер, який, безумовно, бачив на своєму віку чимало відстаючих учнів, серйозно покивав.

— Якби Тіна могла потоваришувати з тими, хто хоч намагається вчитись, особливо з цією дівчинкою, Барбарою Робінсон, з якою вона дружила, коли ми жили у Вест Сайді, усе могло б скластися інакше.

— Це добре, що ти думаєш про сестру, Піте. Навіть шляхетно.

Піт ніколи не вважав себе шляхетним. Від несподіванки він навіть закліпав очима.

Мабуть, бачачи його збентеження, містер Рікер знову спрямував погляд на папір.

— Ну добре. «Книги Гриссома» для тебе кращий варіант, звичайно, якщо б Тедді Гриссом був живий, але зараз магазином заправляє його син, а він, відверто кажучи, скнара ще та. Він

1 ... 28 29 30 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що впало, те пропало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що впало, те пропало"