Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Забуте вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Забуте вбивство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Забуте вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 57
Перейти на сторінку:
гратися сама із собою…

Міс Марпл, що сиділа, спершись спиною на стіну, лагідно запитала:

— Ви прожили в Дилмауті усе своє життя, чи не так?

— О, так, мем. Мій батько мав ферму за пагорбом — її називали Житнім Полем. Синів у нього не було, і мати не змогла обробляти землю, після того як він помер, тож вона продала ферму й купила невеличку галантерейну крамницю в кінці Гай-стріт. Я прожила тут усе своє життя.

— І я думаю, ви знаєте усе про всіх у Дилмауті?

— Звичайно, адже колись це було зовсім мале містечко. Хоча влітку сюди завжди приїздило багато людей, відколи я пам'ятаю. Але то були приємні, спокійні люди, що приїздили сюди щороку, а не ті бродяги та волоцюги, яких ми бачимо нині. То були пристойні родини, які рік у рік оселялися в тих самих кімнатах.

— Я думаю, — сказав Джайлз, — ви знали Гелену Кеннеді до того, як вона стала місіс Гелідей?

— Я, звичайно, знала про неї, так би мовити, і, мабуть, не раз її бачила. Але я не була з нею близько знайома, доки не прийшла туди на службу.

— І вона подобалася вам, — сказала міс Марпл.

Едіт Паджет обернулася до неї.

— Так, мем, подобалася, — сказала вона. Певний виклик прозвучав у її голосі. — То байдуже, що про неї говорять. Для мене вона завжди була жінкою милою та приємною. Я ніколи не думала, що вона зробить те, що зробила. У мене тоді подих перехопило, знаєте. Але ходили також чутки…

Вона раптово замовкла й подивилася на Ґвенду таким поглядом, ніби хотіла вибачитися перед нею.

— Я хочу знати, — схвильовано промовила Ґвенда, — Не думайте, що я можу образитися, якщо ви скажете про неї щось не так. Адже вона не була моєю матір'ю…

— Справді, не була, мем…

— І зрозумійте нас, ми дуже хочемо знайти її. Вона виїхала звідси — і, схоже, її втратили з виду. Ми не знаємо, де вона тепер мешкає й чи взагалі жива. А тепер виникли причині…

Вона завагалася, і Джайлз швидко сказав:

— Причини юридичного плану. Ми не знаємо, чи можемо констатувати її смерть, чи…

— О, я цілком розумію вас, сер. Чоловік моєї сестри в перших пропав безвісти — це було після битви під Іпре — і вона мала дуже багато клопоту при спробах підтвердити його смерть. Для неї то було справжнім випробуванням. Тому, сер, якщо я зможу розповісти вам щось таке, що допоможе вам розв'язати ваші юридичні проблеми, я це зроблю, адже ви мені не чужі. Мені не чужа місіс Ґвенда та її «віньки». Ви так кумедно промовляли те слово.

— Це дуже люб'язно з вашого боку — сказав Джайлз. — Тому, якщо ви не заперечуєте, я поставлю вам кілька запитань. Місіс Гелідей покинула дім цілком несподівано, я правильно розумію?

— Так, сер, і то було велике потрясіння для нас усіх — а надто для майора, бідолашного чоловіка. Він геть занепав духом.

— Я хочу вас запитати прямо — ви маєте якесь уявлення про того чоловіка, з яким вона втекла?

Едіт Паджет похитала головою.

— Доктор Кеннеді вже запитував мене про це — і я нічого не могла йому сказати. Не знала цього й Лілі. А тим більше нічого не могла про це знати Леоні, адже вона була іноземкою.

— Ви не знали, хто був той чоловік, — сказав Джайлз. — Але хіба у вас не було здогадів? Тепер, коли минуло стільки часу, ніякої шкоди вже не буде, навіть якщо ваші здогади виявились хибними. Безперечно, ви підозрювали когось.

— Атож, підозри в нас були… але ви повинні зрозуміти, що то були не більш як підозри. Щодо мене, то я взагалі нічого не бачила. Але Лілі, як я вже вам сказала, була дуже прониклива дівчина, вона мала свої припущення й довго їх зберігала. «Запам'ятайте мої слова, — мала звичай вона казати. — Цей чоловік без тями від неї. Ви тільки гляньте, як він дивиться на неї, коли вона розливає чай. А як дивиться на неї його дружина!»

— Он як. А хто був… той чоловік?

— Боюся, сер, я вже не пам'ятаю, як його звали. Після стількох років! Капітан Есдейл? Ні. Капітан Емері — ні. У мене таке відчуття, що його прізвище починалося на Е. А може, на Г. Досить незвичайне було прізвище. Але я навіть не згадала про нього жодного разу за останні шістнадцять років. Він та його дружина жили тут у готелі «Роял Кларенс».

— Вони приїздили сюди на літо?

— Так, але я думаю, що він — а може, вони обоє — були знайомі з місіс Гелідей раніше. Вони приходили до них дуже часто. Хай там як, а на думку Лілі, він був без тями від місіс Гелідей.

— А його дружині це не подобалося.

— Ні, сер… Але, мушу вам сказати, я ніколи й на мить не припускала, що між ними могло бути щось погане. І я досі не знаю, що думати.

Ґвенда запитала:

— А вони були ще тут — у «Роял Кларенс» — коли моя мачуха зникла?

— Наскільки пригадую, вони виїхали звідси приблизно в той самий час, на день раніше чи пізніше — принаймні, різниця в часі була не така велика, щоб люди не звернули на це уваги. Але я ніколи не чула нічого конкретного. Вони поїхали звідси дуже тихо, якщо то справді були вони. У місті всі були вражені, що місіс Гелідей поїхала кудись так раптово. Але люди завжди вважали її легковажною — хоч сама я ніколи нічого такого не помічала. Я не захотіла б поїхати з ними в Норфолк, якби так думала.

На мить троє присутніх у кімнаті людей втупили в неї здивовані погляди. Потім Джайлз сказав:

— У Норфолк? Вони хотіли переїхати в Норфолк?

— Так, сер. Вони купили там дім. Місіс Гелідей сказала мені про це за три тижні до того, як усе сталося. Вона запитала, чи поїду я з ними, коли вони переселяться, і я сказала, що поїду. Зрештою, я ніколи не була поза межами Дилмаута, і мені захотілося якоїсь переміни — та й любила я цю родину.

— Я ніколи не чув про те, що вони купили будинок у Норфолку, — сказав Джайлз.

— Не дивно, що ви нічого не чули, сер, бо місіс Гелідей не хотіла, щоб про це знали. Вона попросила мене нікому не розповідати про це — і я, звичайно, мовчала. Але вона дуже хотіла покинули Дилмаут на певний час. Вона тиснула на майора

1 ... 28 29 30 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуте вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забуте вбивство"