Читати книгу - "Янголи і демони"

PALAZZO GOVERNATORATO

COLLEGIO ЕТІОРЕ

BASILICA SAN PIETRO

CAPELLA SISTINA

Водій збільшив швидкість, і вони поїхали далі тією самою охайною дорогою повз присадкуватий будинок із написом RADIO VATICANA. Саме з цього приміщення, усвідомив Ленґдон, найпопулярніше у світі радіо — Радіо Ватикану — транслює слово Боже мільйонам слухачів по всій землі.

— Attenzione, — сказав пілот, різко звернувши на кільце.

Коли авто повернуло, Ленґдон насилу повірив власним очам. Giardini Vaticani, подумав він. Серце міста Ватикан. Просто перед ними була задня стіна собору Святого Петра. Ленґдон подумав, що більшість людей ніколи не бачила собору Святого Петра з цього боку. Праворуч виднівся Палац трибуналу — розкішна резиденція Папи у стилі бароко, позмагатися з якою в оздобленні міг хіба що Версаль. Суворий на вигляд будинок Governatorato, у якому міститься адміністрація міста Ватикан, тепер був позаду. А ліворуч попереду височіла прямокутна будівля музею Ватикану. Ленґдон знав, що в цей приїзд не буде часу на відвідання музею.

— А де всі? — поцікавилась Вітторія, оглядаючи порожні галявини й тротуари.

Гвардієць подивився на свій чорний військовий годинник — дивний анахронізм під його пишним рукавом.

— Кардинали зібралися в Сікстинській капелі. Конклав розпочинається менш ніж за годину.

Ленґдон кивнув, невиразно пригадуючи, що перед конклавом кардинали проводять дві години в Сікстинській капелі у спокійних роздумах і спілкуванні з колегами-кардиналами з різних куточків світу. Ця традиція має на меті поновити стару дружбу між кардиналами і полегшити процес виборів.

— А інші мешканці й персонал?

— Задля безпеки і збереження таємниці їм заборонено бути в місті, доки не закінчиться конклав.

— А коли він закінчиться?

Гвардієць знизав плечима.

Бог один знає. — Слова його прозвучали навдивовижу буквально.

Припаркувавши авто на широкій галявині позаду собору Святого Петра, гвардієць повів Ленґдона з Вітторією нагору кам’яною стежкою на викладений мармуром майдан. Перетнувши його, вони впритул наблизились до стіни собору і пішли вздовж неї через трикутне подвір’я, віа Бельведере до купки будівель, що тісно тулились одна до одної. Вивчаючи історію мистецтв, Ленґдон достатньо «нахапався» італійської, щоб зрозуміти написи на будинках: Друкарня Ватикану, Лабораторія з відновлення гобеленів, Управління пошти та Церква Святої Анни. Вони перетнули ще один невеличкий майдан і досягнули мети свого маршруту.

Присадкувата кам’яна будівля, у якій міститься офіс швейцарської гвардії, розташована біля Il Corpo di Vigilanza, на північний захід від собору Святого Петра. Обабіч входу, наче дві кам’яні статуї, стояло двоє вартових.

Ленґдон мусив визнати, що ці вартові зовсім не виглядають комічно. Хоч вони теж були одягнуті в блакитно-золотий однострій, кожний мав традиційного «довгого ватиканського меча» — гостренного списа завдовжки вісім футів. Подейкують, що в п’ятнадцятому столітті під час хрестових походів від таких мечів загинуло безліч мусульман.

При наближенні Ленґдона з Вітторією вартові зробили крок уперед і схрестили списи, заступивши вхід. Один збентежено подивився на пілота.

— I pantaloni, — мовив, показуючи на шорти Вітторії.

— Il comandante vuole vederli subito. — Пілот жестом наказав їм відступити.

Вартові з невдоволеним виглядом відступили вбік.

Усередині було прохолодно. Ленґдон ніколи б не подумав, що адміністративний офіс служби безпеки може виглядати саме так. В ошатних і бездоганно обставлених холах висіли полотна, що їх будь-який музей у світі, поза всяким сумнівом, виставив би в найпочеснішому місці.

Пілот показав на білі мармурові сходи, що круто спускалися вниз.

— Сюди, будь ласка.

Обабіч сходів стояли скульптури, що зображали оголених чоловіків. Кожна мала фіговий листок, світліший за кольором, ніж решта тіла.

Велика кастрація, подумав Ленґдон.

Це була одна з найжахливіших трагедій для мистецтва епохи Відродження. 1857 року Папа Пій IX вирішив, що точне відтворення чоловічого тіла може викликати хіть у мешканців Ватикану. І тому він узяв різець і молоток і відрубав геніталії усім без винятку чоловічим статуям на території міста Ватикан. Понівечені місця прикрили фіговими листками з алебастру. Папа попсував роботи Мікеланджело, Браманте і Берніні. Сотні статуй зазнали кастрації. Ленґдон часто застановлявся, куди поділися відрубані пеніси. Може, вони й досі зберігаються в якійсь величезній скрині десь у Ватикані?

— Прийшли, — сказав гвардієць.

Сходи впиралися у важкі сталеві двері. Гвардієць набрав код, і двері відімкнулися. Ленґдон і Вітторія ввійшли досередини.

Усередині панувала неймовірна метушня.

36

Офіс швейцарської гвардії.

Ленґдон стояв у дверях і дивився на зіткнення епох у нього перед очима. Преплетіння часів. Приміщення було розкішно оздобленою бібліотекою в стилі Відродження з інкрустованими книжковим полицями, східними килимами й кольоровими гобеленами... І водночас тут стояла маса надсучасного обладнання: комп’ютери, факси, електронні карти комплексу Ватикан і телевізори, налаштовані на Сі-ен-ен. Чоловіки в смугастих панталонах гарячковито стукали по клавіатурах, уважно слухаючи інформацію у футуристичних навушниках.

— Зачекайте тут, — сказав гвардієць.

Залишивши їх, він попрямував через усю кімнату до винятково високого й худорлявого чоловіка в темно-синій військовій формі. Той розмовляв по мобільному телефону й тримався так рівно, що аж вихилявся назад. Гвардієць щось йому сказав, той швидко глянув на Ленґдона й Вітторію і кивнув. Тоді повернувся до них спиною і продовжив телефонну розмову.

Гвардієць повернувся до них.

— Командир Оліветті за хвилину підійде до вас.

— Дякуємо.

Гвардієць рушив назад до сходів.

Ленґдон із цікавістю розглядав командира Оліветті, розуміючи, що це, по суті, головнокомандувач збройних сил цілої держави. Вітторія з Ленґдоном чекали, спостерігаючи за тим, що відбувалося в кімнаті. Гвардійці в маскарадних костюмах бігали туди-сюди, вигукуючи накази італійською.

— Continua cercando! — прокричав один у телефон.

— Probasti il museo? — запитав інший.

Ленґдонові не потрібно було досконало знати італійську, щоб зрозуміти, що служба безпеки Ватикану зайнята енергійними пошуками. Це втішало. Засмучувало те, що, вочевидь, вони іще не знайшли антиматерії.

— Як ви? — спитав Ленґдон Вітторію.

Та знизала плечима і втомлено усміхнулась.

Командир нарешті закінчив розмову і пішов через кімнату до них. Здавалося, що із кожним, кроком він стає ще вищий. Ленґдон. сам був доволі високий і не звик дивитись на інших угору, але командир Оліветті цього вимагав. Ленґдон одразу відчув, що командир — чоловік бувалий, який пережив за вік чимало бур. Обличчя він мав жорстке й енергійне. Темне волосся було підстрижене по-військовому коротко, а очі палали тією твердою рішучістю, яка приходить тільки за роки суворої дисципліни. У всіх його рухах відчувалась військова точність, а навушник, старанно