Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Тож залишилися азіати, кавказці і кілька банд, чиї стрілки народилися тут, у Великому Курортному Місті, і яким більше не було де шукати удачі.

Як наслідок — після двох років атак, облог і каральних експедицій місто було розділене між трьома кланами: азіати взяли під контроль торгівлю наркотиками, місцеві ринки і повій; кавказці закріпили за собою торгівлю зброєю, продаж бензину і оренду пляжів (на гектарі прибережної смуги моря може поміститися близько півтисячі людей, кожен відпочиваючий готовий платити за два квадратних метри піску півтора-два євро — рахуйте). А третій із кланів, що складався з місцевих стрільців, прибрав до своїх рук готелі, санаторії і казино.

Таким чином, щоб розпочати гру тут, потрібно було познайомитися з аборигенами.

Кількох із них, які працювали охоронцями в казино «Малий Діамант — 2» ми побачили вже того самого вечора. Вони були низькорослі, гарно збудовані, але не вирізнялися ні міццю, ні жорстокістю.

— Ну що? — сказав Мишко. — Нормальні пацани.

Оскільки вони були вдвічі менші за нього, то визначення «нормальні пацани» було досить поблажливим. Але хлопці вважали себе крутими і ходили з дуже великими пістолетами, що відстовбурчували поли середнього крою піджаків.

Що ж стосується казино, то грати в ньому було просто безглуздо.

Ми прийшли сюди лише для ознайомлення, а тому поміняли тільки по жменьці дрібних фішок. Але і цього було досить, щоб зрозуміти, що тут грають виключно в нечесні ігри.

Комплекс «Діамант», якому належало казино «Малий Діамант — 2» (а також і «Малий Діамант — 1» і «Великий Діамант») побудували ще на зорі виникнення ігрових будинків у нашій країні. Відтоді у казино помінялося кілька господарів, вони реконструювали внутрішні приміщення, а от столи в ньому залишили старі.

Поставлені в часи відкриття казино, коли комп’ютери монтували величезних розмірів, а про електромагніти ніхто з місцевих умільців не знав, ці рулетки були оснащені шипами. Гра ж велася так, як і скрізь: круп’є натискав на педаль, із гнізда рулетки висувався малюсінький шип, і кулька перекочувалася на інше число. Або ж під час обертання висувалися шипи у всіх гніздах, і кулька попадала туди, куди треба, тобто в гніздо без шипа — здебільшого це був нуль.

До того ж, місцеві круп’є були вишколені на те, щоб змушувати гравців програвати, вони не давали ходу навіть найменшій ставці.

Але я усе-таки виграв. Правда, небагато.

За одним столом зібралося сім гравців — якась компанія, що зважилася на відпочинок у мертвий сезон. Багаті, вони не переймалися тим, як найдоцільніше витратити свої гроші. Сьогодні вони тринькали їх у казино. У казино, в якому Удачу пристрілили ще тоді, коли вона намагалася сісти на карниз під сяючою вивіскою «Діамант».

Грали на фішки по двадцять євро. А оскільки на моїх були намальовані п’ятірки, не дивно, що круп’є, вибираючи ставку, віддавав перевагу мені. Ця система називається «системою мінімальних ставок» і гарна тим, що дозволяє за годину гри заробити на «чай» обслузі казино і на таксі додому. Але не більше.

Ми поверталися в кемпінг під ранок. Мовчки. Без розмов.

Кемпінг не освітлювався, але варто було нам погасити фари, як наш привітний господар — власник кемпінгу — прокинувся й увімкнув гірлянди розвішених між вагончиками ламп.

— Якраз, — сказав Мишко, — ілюмінації нам бракувало.

У фургончику Яни горіло світло: вона чекала на нас. Дівчина вийшла назустріч.

— Я приготувала вечерю. Поїсте?

— Ні, — сказав Мишко.

— Завтра вранці поснідаємо, — мовив я.

Ми жили вчотирьох: Яна, я, Мишко і хазяїн кемпінгу Толя. А тому вже через п’ятнадцять хвилин після нашого повернення весь кемпінг спав.

Я прокинувся від мекання кіз.

Підійшов до вікна, відсунув штору і побачив чорно-білу череду, що розбрелася між будиночками. Пастух, горбатий чоловік у хрусткій від багаторічного бруду куртці й окулярах на брудному бинті, стояв біля вагончика Толі і перераховував гроші.

Толя із трилітровою банкою молока в руках чекав, коли пастух закінчить рахувати. А потім, розпрощавшись із ним, зачинив двері з табличкою «Адміністрація».

Я ліг і заснув знову.

А десь біля полудня мене розбудив обережний стукіт у двері і голос Мишка:

— Буди-буди.

Я відчинив двері і побачив його та Яну.

— Я приготувала сніданок, — сказала наша маленька проституточка.

— Здорово, — мовив я.

— А Толя пригостив нас козячим молоком.

Я глянув на Мишка і усміхнувся.

Майже весь день ми провели біля холодного морського берега з шумливими осінніми хвилями. Пообідали в грузинському ресторані підсмаженими ковбасками з зеленню і пекучим червоним соусом. Випили кілька пляшок вина. Потому повернулися в кемпінг і зайнялися своїми справами, Яну ж відправили дивитися телевізор, якого Толя виніс зі свого фургончика і поставив на два стільці, повернені один до одного.

Список казино був невеликий. А тому, щоб скласти подальший план дій, нам треба було об’їздити їх усі, тому ми відзначали на карті Міста місця розташування того чи іншого казино: «З вечора до рання», «Муха», «Фішка», «У Зайця», «Прибережне», «Арлекін», «Малий Діамант — 1», «Великий Діамант»…

Навпроти підпису «Малий Діамант — 2» ми