Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

Андрій під’їхав до товариша й по-братськи поклав руку на плече.

— Втомився ти, Степане. Ну та нічого, поживемо в Гапки, відпочинемо трохи, а там знов на Січ!

Але Бородавка лише зітхнув і похитав головою.

Коник і Вітряк почувалися ніяково і знічев’я оглядалися по сторонах.

— Може, нам краще в кущі? — нарешті видав Коник. — Людей багато…

— Ще чого! — заперечив Андрій. — До хати і за стіл! У кущі! Усі люди в полі, кому ви треба!

І дійсно, на вулицях села було порожньо. Під’їжджаючи до Гапчиної хати, усі ще здалеку запримітили двох коней, прив’язаних до тину, та довгочубого сивого козака, що сидів на порозі і курив люльку.

— Свириде! — вигукнув Бородавка, зістрибуючи з коня. — Яким вітром?

Той встав і вклонився.

— Лихим. Побратима Явтуха привіз.

— А що сталося? — запитав Андрій.

— Ледве живого привіз, — відповів козак, — дві кулі його знайшли, і шаблею по голові дісталося.

— Так як же це? — здивувався Бородавка. — Війни ж немає! Де?

Свирид насупився.

— Козаки в море ходили.

— Без кошового? — здивовано вигукнув Андрій, і собі спішуючись.

— Вирішили пошарпати береги Анатолії, — продовжив Свирид, — вийшли в море, а сатана, не дочекатися б йому дітей своїх, шторм на морі вчинив. Чайки наші розкидало, чимало потопило, а решту до берега прибило, як-от нашу з Явтухом. На Січ добиралися суходолом і наскочили на татар. Ледве пробилися. Явтуха поранили, ну я його до Гапки і привіз. Вона там над ним зараз чаклує, а мені сказала, щоб молився.

— От сучі діти! — розійшовся Бородавка. — Я розумію, молодь!.. Але ви?! Старі шкапи! Ай-я-яй!

— Чого вже там, — відмахнувся Свирид і знову заходився забивати люльку. Андрій і Степан увійшли до хати. На лавці лежав Явтух. Весь блідий, змарнілий, на чубі згустки запеченої крові. Гапка промивала страшну рану над скронею.

— Боже помагай, Гапко, — привіталися козаки. — Як він?

Гапка забрала з чола пасмо волосся.

— Треба дістати кулі… Степане, ти, здається, на цьому знаєшся?

Характерник кивнув.

— Тоді не гай часу, він дуже ослаб.

Але Степан уже скинув каптан і закатав рукава. Андрій стояв поруч.

— Горілки, Гапко, і води гарячої! — скомандував він.

— Усе вже готове, — відповіла за Гапку баба Галя, виглянувши з-за фіранки коло печі.

— Тоді з Богом! — сказав старий характерник, дістав з торби інструменти і взявся за Явтуха.

— Що там за бійка в корчмі була? — мовби між іншим запитала Гапка.

— Та так, була, — ухильно відповів старий характерник.

— Через мене?

— З чого ти взяла? — вдаючи байдужість, запитав він не відриваючись від діла.

— Приходила дружина Стецька, принесла яйця і молоко. З чого б це?

Перша куля дзенькнула об підлогу.

— їхала б ти, Гапко, в Дніпровий. Місце там гарне, та й хутір заново обживати треба… — сказав Андрій.

Гапка глянула на козака. Її очі були повні сумніву й надії.

— Я подумаю, — тихо мовила вона.

— Подумай.

Запала тиша. Бородавка «чаклував» уже над плечем Явтуха. Той тихо стогнав, обличчя його смикалося від болю, руки і ноги тремтіли.

— Терпи, брате, ще трохи, — приказував старий характерник, вправно працюючи щипчиками. — Ми ще з тобою ох як погуляємо!

І ось друга куля теж дзенькнула на підлогу.

— Андрію, подай торбу! — сказав Степан. — Тепер одна надія на Бога… Але Явтух козак дебелий.

Пораненого козака перев’язали, приклавши до ран зілля. Свирид усе так же сидів на порозі і нервово потягував люльку.

— Ну що? — підводячись, запитав він, коли характерники вийшли з хати.

— Живий, — відповів Бородавка, — а там як Бог дасть.

— На Січі оголосили збір, — тихо мовив Свирид, — відправили гінців до Києва за кошовим. Буде похід.

— Чуєш, Сивий? — Бородавка повернувся до Андрія. — От і маєш тобі. От і відпочили.

Гапка теж почула це і лише гірко зітхнула. Тільки й щастя їй, що оцей день та ніч.

Наступного дня, по обіді, Сивий, Бородавка, Никодим і Коник виїхали з села. Никодим твердо вирішив іти в похід. Козаки