Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1"

Ізабеля вдавала, що не помічає зальотів свого Андре, бо ж попереду був здивований Париж, який прибіжить до кабарети, зневаживши різні там червоні вітряки, в яких щовечора одні й ті ж самі канкани. Але їй шкода було спостерігати за Стасьовими муками, і вона одного разу зупинила Збишека.

— Прошу вас, допоможіть мені... Той юнак ще беззахисний перед жінками. Він страждає. А як урветься терпець — нас покине. І що тоді? Афіші замовлено! Навчіть його...

Збишек, на вигляд вайлуватий, зрозумів, що Андре хоч і вигадує театралізовані вибрики, та триматиме в жмені гроші саме Ізабеля, яка пильно ставить різні позначки в записнику. Вона натякнула, що гідна поведінка атлета винагородиться сповна. І Циганєвич перестав приходити на ранішній масаж: мовляв, не на те наймався і вчився. Ева впала в нерви — наскаржилася Андре. Андре зачинився в кабінеті з Ізабельою й Збишеком. Вийшов сердитий і розтріпаний — це Збишек підняв його на одній руці. Як і Еву...

Стасьо, втративши постійного учителя Гробовецького, що панував на занедбаному острівці, мусив переймати хижацькі риси, які б уберегли його від надмірної довірливості. Особливо в пригодах з жінками. В цьому йому допоміг Циганєвич.

— Хлопче, самець має полювати на самку, а не навпаки. От я вполював собі Маґду, в якої старий чоловік-адвокат не скупився на її захцянки. І немає такого готелю в Європі, де б під нами не тріщали ліжка! Та коли вона почала набридати, — я сказав собі: Збитку, ця кобіта тебе доколупає! А ти — молодий, сильний, гарний з виду! Ну, чого тебе вчепилася та Евка? Їй двадцятьп'ятка, а то вже стара панна! Ще трохи — і обвисне шкіра на підборідді. Кинь її першим та знайди собі молоденьку!

Ева було незвично три ночі спати самій: Стасьо замешкав у Збишека з мовчазної згоди Ізабелі та Андре. «Ага, — сказала сама собі Ева. — Так вам хочеться вистави? Ви її будете мати! А той приблудний Карпатьє стане не зорею, а головешкою!» Вона вийшла з помешкання на сходову клітку — і покотилася аж до першої сходинки. Перелякана консьєржка викликала жандармів.

— Це все він — Карпатьє...

Стасьо не покинув Збишека, а просидів з ним у припортовій халупі, аж поки не найшовся відважний човняр, що доправив їх до приватного острівця Оскара Гробовецького. Там він не раз згадував слова названого тата Адама Кендзьорівського про те, що в жінок під капелюшками вітер свище.

Життя тривало, бо лише гравці, що йдуть ва-банк, пускають собі кулю в серце, а правдиві герої не помічають програшу.

... Пройде майже п'ятнадцять літ — і Ґеньо Муркоцький, Стасьо Крузенштарн та Пітер Степпер в одній особі надибає і знеславить чесне ім'я Маґди Альбертшулле, колись коханки Збишека Циганєвича, а нині вдови по адвокатові з вулиці Супінського.

Це ще не кінець... Продовження в наступній частині.

 ожен досвідчений читач вважає: якщо кількох персонажів збирають у якомусь відлюдному місці, то там обов'язково трапиться убивство. Тут нам доведеться його розчарувати: Оскар Гробовецький з Беатою не довго тішилися товариством Стася та Збишека, так що до конфлікту з летальним наслідком не дійшло. Ба більше, власники острівця відчули неймовірну тугу, коли прощалися з обома приятелями, які ступили на палубу вітрильника, що мав повернути їх в людську гущу.

Стасьо рвався до Парижа, щоб знайти Еву і зразу ж знехтувати нею, а Збишеку було однаково, куди рушати, адже ніяких зобов'язань і планів він не мав. Проте йому було цікаво, що сталося з «Ізабельою» та Ізабельою. Може, вона вже позбулася легковажного Турбійона і мала серце, вільне для нових почуттів? Та потикатися туди, звідки ледве встигли накивати п'ятами, було нерозумно, і обидва молодики зупинилися на монмартрівському горищі у художника Макса Сазана, що з біди колись займався фальшуванням грошей, тому набув багато знайомств у кримінальному світі.

Його історія повчальна: не маючи чим платити за малярську науку в З'єдинених Державах, він почав виготовляти доляри самотужки, за що отримав три роки тюрми. Там він написав величезне полотно «Христос, що допомагає бідним», яке ув'язнені подарували на Різдво президентові. Так мистецький талант Макса допоміг йому отримати помилування.

Відчувши подих волі, Сазан зрікся реалістичної манери живопису, переїхав до Парижа і вигадав свій стиль, назвавши його «максимінімалізмом». Першою жертвою впав поважний замовник — англійський дипломат лорд Бінкергет: він не впізнав себе на портреті, але з Максом розрахувався гонорово. Певно, лорд згодом пошкодував витрачених фунтів штерлінгів, бо вирішив продати це мистецьке творіння на аукціоні, назвавши його просто: «Італійський музикант». Ніхто за нього не запропонував навіть щербатого франка.