Читати книгу - "Еринії"

― Він повертається завтра, ― злодюжка почув стишений голос касира. ― Купив зворотний квиток теж у спальний вагон із Кракова. І теж для двох осіб.

― Та пане шановний! ― гаркнув Амброжек. ― Та я сі спішу, жи йой! Зара мій потяг пуїде! Та пустіть пане, сердушко!

Усе спрацьовувало, як завжди. Черга захвилювалася, а розгнівані люди, переплутавши, хто за ким стояв, безладно товпилися біля віконечка, лаючи Амброжека на всі заставки. Тим часом його спільники почали збирати врожай. І раптом сталася несподіванка. Безвідмовний механізм зламався. Чоловік у котелку, що скидався на перодряпа, зацідив Амброжекові в скроню. Удар був такий сильний, що Мордатий почув, як у голові загули дзвони, а замість нападника уздрів обличчя своїх покійних батьків. Потому не бачив більше нічого.

Очунявши, він зрозумів, що лежить в екіпажі, а Міра дбайливо обмиває йому чоло водою.

― Йой ти, бідачисько, ― лагідно примовляла вона. ― А знаєш шо, Маріанку, я обшастала[27] того фраїра, шо тебе вифляцкав[28]. Ту є його портмонетка і пуртсигар.

― Ти шо! ― здивувався Мордатий. ― Пукажи!

У гаманці, крім документів виявився невеличкий записник. На першій сторінці видніли п’ять підкреслених слів, а біля них ― знак оклику. Амброжек ляснув себе по лобі. Він уже згадав, звідки знає голомозого. Це він декілька років тому заарештував Едзіка Гавалюка. Про це нагадав запис у блокноті чоловіка, який так брутально з ним повівся: «Комісар Едвард Попельський, люблячий дідусь!».

Снилося їй лісове озеро ― тихе, спокійне. Над водою пурхали важкі кольорові бабки. Вона пливла із синочком великою плоскодонкою. Знала, що це їй сниться, насправді вона ніколи б не сіла до човна. Не вміла плавати.

Це відчуття неправдоподібності порушувало ілюзію сну й робило його неміцним. Спляча молода жінка не могла цілковито заглибитися в сонний пейзаж, нереальність якого відчувала кожною клітиною. Раптом синок заплакав. Він ударяв рученятами в борт човна, бив кулачками по перекладині, на якій напнута була сітка.

Розплющила очі. Її син судомно схопився за сітку, що не давала дитині випасти з ліжечка. Його пухкі пальчики побіліли від напруги. Але дорослий чоловік був сильнішим. За мить малого піднесли догори.

Вона рвучко схопилася з ліжка. Чудовий, нереальний сон перетворився на справжній кошмар. Усі відчуття загострилися, і кожне з них шарпав біль. Побачила набряклу хлопчикову шию, на якій затиснулися чорні пальці, почула важкий залізний удар на власній щелепі, рот наповнився солоною кров’ю з поламаного зуба. Пролунав чоловічий голос:

― Твого сина буде принесено в жертву. Так мусить бути. Інакше мені б довелося віддати власного!

Під час еротичних мандрівок до Кракова Попельський благословляв свій нічний спосіб життя. Завдяки ньому він був майже цілковито позбавлений необхідності розважати балачкою супутницю. Його контакти з нею зводилися до найбільш практичних дій. Комісар завжди виїжджав вечірнім потягом, й опинившись у купе, вишуканою фразою, почерпнутою в Архілоха, повідомляв, що негайно, просто зараз, бажав би «дати вихід чоловічій силі». Після гарячкового й швидкого втамування пристрасті, він замовляв до салону вечерю й горілку. За трапезою він провадив з дівчиною розмову, яка, на щастя, не заважала поглинанню страв, оскільки не була обтяжена інтелектуальним змістом. Коли вже донька Коринфу під’їла, а розмова вичерпалася, Попельський, утримавшись від спожиття надмірної кількості горілки, приступав до чергових дій, так вдало оспіваних Архілохом. Якщо перший акт був швидким і позбавленим зайвої делікатності, то другий ― довший, витонченіший і сповнений додаткових насолод. Потому, часто після півночі, знесилений Попельський поблажливо давав спокій утомленій супутниці, дозволяючи їй спокійно виспатися. А сам, переодягнувшись у шовкову піжаму, лежав на горішній кушетці й, залежно від гумору, читав у оригіналі Цицерона або Лукреція. А настрій у нього бував різний: комісара огортав пересит, важке задоволення сибарита або охоплювали докори сумління, котрі доводили, що він перетворився на старого, комічного й розпусного сатира, якому відсутність чоловічої привабливості доводиться компенсувати грішми. Коли він відчував пересичення, то читав песимістичного поета-самогубцю. Огорнутий смутком, відчуваючи «світовий біль», Попельський розважав над тонкощами «De natura deorum»[29] мудреця з Арпіни. Провівши декілька годин за читанням латинського тексту, він заспокоювався, і все поверталося на круги своя: сибарит сповнювався смутку, а покутник ― релігійного завзяття. Під ранок він голився, одягався, бризкався парфумами, будив дівчину й невдовзі обоє висідали на краківському вокзалі, який виглядав як убогий родич львівського.

Неподалік, у готелі «Полонія» на вулиці Баштовій, Попельський, дотримуючись свого добового ритму, укладався спати, а дівчина йшла снідати. Потому, отримавши від свого благодійника гроші, прямувала на прогулянку або до кав’ярні. З виспаним і спраглим жіночих принад Попельським вона зустрічалася пізно пополудні в готелі. Там комісар утретє демонстрував своє ars amandi,[30]