Читати книгу - "Вокс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вокс" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 77
Перейти на сторінку:

— Ліки… — проквакав Бурштинотоп. — Мої… ліки… — він знов закашлявся, ще голосніше, ніж перше.

— Уже даю, — озвалася Вогнецвітка, схопила летюче крісло і, кермуючи ним, забралася геть. Та перш, ніж пропасти з очей, вона обернулась і обдарувала Естеру усмішкою. — Не знаю, що б ми робили без ваших ліків, — зауважила вона.

Після їхнього відбуття Естера знов повернулася до Рука. Хлопець і досі стояв навколішки, понуривши голову і дивлячись перед себе невидющими очима. Естера однією рукою підвела Рукове підборіддя і ляснула пальцями другої.

— Сподіваюся, Бурштинотоп не переборщив, — буркнула вона, — як уже не раз траплялося. — Гобліниха відступила крок назад. — Устань! — скомандувала Естера.

Рук через силу зіп’явся на ноги.

— Слухаюсь, — покірливо протяг він.

— Добре, соколику, — промурмотіла Естера. — Як хочеш з а робити свою вівсянку, то мусиш гарно попрацювати. А тепер ставай до печі. Підтримуй вогонь! Пильнуй, аби добре горіло!

— Слухаюсь.

— Чудово! — вигукнула Естера. — Нап’явши дебелу рукавицю, вона відчинила пічні дверцята. Тугий струмінь жаркого сірчаного повітря вдарив Рукові в обличчя. Хлопець зіщулився, але не пустив пари з уст. — Авжеж, чудово, далебі, що так, — повторила Естера. — Бурштинотоп знає своє діло. Просто чудово!

Рук стояв стовпом перед піччю, весь заціпенілий, із некліпним поглядом. У голові в нього було порожньо, абсолютно порожньо: він навіть не усвідомлював, що не відає, що йому робити далі.

— Дрова, — долинув голос Естери. — Бери з купи дрова і підкидай їх у піч.

— Слухаюсь.

Рук підійшов до височенного стосу дров і взяв найближчу дровиняку. Оцупок був грубезний, незручний і майже удвічі важчий за хлопця. Крекчучи і сапаючи з натуги, він поніс його до печі. Приступивши до груби, спинився, перевів подих, натужився, стискаючи в обіймах шкарубкий оцупок і підкинув його вгору. Оцупок на мить завмер на краю овального дверного отвору, немовби вагаючись, падати йому назад на хлопця чи ні, а тоді, гойднувшись, упав з печі у жаристий попіл.

— Молодець! — похвалила Естера. — А тепер помпуй міхи — вгору-вниз, вгору-вниз. Отак… Потім підкинеш іще одне поліно — і так носитимеш їх і підкидатимеш у вогонь, допоки я скажу — годі. Затямив?

— Слухаюся, затямив.

Робота була каторжна. Раз по раз Рук двигав до печі важенні оцупки, висаджував їх угору і скидав усередину. І з кожною новою дровинякою піч палала жаркіше. Вогонь обпікав Рукові легені та шкіру, присмалював чуба…

А в голові німувала все та сама заморожена пустка, і ніяке полум’я не було над нею владне. Хоч тіло терпіло муки, мозок не реагував ні на що, крім Естериних команд.

— Ще одне поліно! — прорипіла стара гобліниха. — Та не барися! Щось ти задовго став чухатися!

— Слухаюся, Естеро. Рук подвоював зусилля.

Аж ось щось ворухнулося у мозковій пустці: на сніговому тлі немовби сяйнув ледь помітний проблиск свідомості. Блукай-бурмилові обійми розігріли його дух.

«Рук, — прошепотів він. — Ти — Рук».

Скарлючений у позі зародка в заспокійливих блукай-бурмилових обіймах, він не боявся стужі. Крижані пальці духоблудові повипалювали його спогади, його думки, сподівання і страхи, кошмари і мрії… Але вони не доп’ялися до того, що було важливіше і цінніше за решту знань. До сенсу його життя, його глибинної сутності… Одне слово, він знає, хто він такий.

Рук Човновод.

Його ще й досі захищали теплі обійми блукай-бурмила, того самого, що колись дав притулок йому, малому дитяті, яке заблукало саме-одне в Темнолісі…

Рук спіткнувся і впустив оцупок, що його тарабанив до печі. Голова йшла обертом.

Крига відступала. Рук виповз із теплих блукай-бурмилячих обіймів. Спогади, думки, відчуття — те все почало відтавати.

Знагла у вухах оглушливо загриміло, в очах сліпучо спалахнуло — і все стало прокручуватися навспак. Хто він був. Де він був…

— На сьогодні буде, соколику, — змилостивилась Естера, підозріло бликаючи на Рука. — Можеш лягати спати.

— Дякую, — відказав Рук, відчайдушно намагаючись приховати свою полекшу. Задушливий жар від палаючої печі вже починав дошкуляти його змордованому і геть охлялому тілу. Він не знав, скільки ще здужає протриматися на ногах. Неймовірним зусиллям, на яке пішли рештки сили, Рук висадив угору оцупок, що тримав у руках, скинув його у вогонь і завмер, чекаючи на нові вказівки.

Естера гучно прибила величезні круглі пічні дверцята, засунула засувку і повернулася до Рука.

— Спатимеш отам, — розпорядилася гобліниха, показуючи назад на низький стіл. — Під ним.

— Дякую, — сказав Рук.

Він доплентався до столу, нагнувся і, не переймаючись, заб’ється він головою об стільницю чи ні, заліз на своє ложе. Воно складалося з купи деревних остружок і тирси, насипаної просто на долівку, і, м’яке та тепле, вабило до себе. Рук ліг, згорнувся бубликом і глибоко вдихнув солодкавий деревний аромат. Повіки його злипалися, тіло неначе вгрузало в долівку.

Естера стояла над ним.

— Приємного тобі сну, маленький грубнику, та свіжих сил, — тихо прорипіла вона. — Завтра вони тобі не завадять. Бо сьогодні ти пильнував огню…

Рук обхопив коліна руками і підібгав їх чим ближче до грудей.

— Дя… кую, — прошепотів він сонно.

Рук поринув у пітьму. Розгублюючи одне по одному свої відчуття і втрачаючи зв’язок із зовнішнім світом, він поринав у глибокий сон без сновидінь. Естера бридко хихотнула:

— … а завтра годуватимеш дитятко.

Розділ сьомий
Годівля дитятка

Назавтра, ні світ ні зоря, Рук ураз прокинувся: щось тверде й гостре шпирнуло його в бока. Він різко розплющив очі.

На мить його опанувало збентеження. Де він лежить? На купі деревної тирси абощо? У спину шпирнуло вдруге — гострий різкий укол.

— Ой! — голосно закричав Рук і перевернувся.

1 ... 28 29 30 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вокс"