Читати книгу - "Корсетна майстерня пані Марії"

А тиждень тому тільки-тільки бралося на світанок, як її розбудило якесь невиразне шарудіння. Навшпиньках підійшла до вікна, відчинила кватирку й прислухалась.

— Це я, Іль-ко-о-о… — швидше угадала, ніж почула хлопчачий шепіт.

Миттю накинула халатик, впустила хлопця, взяла за руку і повела до комірчини. Засвітила лампу і дивилася на Ілька, боячись розтулити рота.

— Тьотю Маріє! — голос в Ілька затремтів. — Бандити Яшки Одноокого вислідили нашу друкарню… І тьотю Ніну! Я підслухав, як Яшка хвалився про це Шкалику!

— Хто такий Шкалик? — обличчя Шульгіної нараз спохмурніло.

— Філер! Все шастає й шастає по місту! Певне, щось винюхує! Кілька разів я й на Прорізній бачив його!

— А може, тобі, хлопчику, просто здалося? — з надією поспитала.

— Та ні, тьотю Маріє! Яшка пообіцяв завтра ввечері сказати Шкалику адресу нашої друкарні й де живе тьотя Ніна! Треба мерщій тікати, тьотю Маріє!

— Легко сказати, — посміхнулася. — А друкарня ж як?

— А давайте до нас! — схвильовано вигукнув. — Бабуся моя заперечувати не буде! У нас на городі сарай для дров і різного там господарського збіжжя! А в сараї цегляний погріб! Ніякий поліцейський пес не винюхає!

Коли стемніло, з двору пана Добриніна виїхала парокінна бричка. Кучер стиха вйокнув, смикнув віжки й повернув коней на Володимирську. В бричці сидів елегантно одягнений високий чоловік у модному капелюсі, в чорному костюмі. Ніякого підозріння у перехожих він не викликав: чи мало хто у справах їздить до пана купця! Бричку прислали товариші з групи, щоб вивезти друкарню у безпечне місце. Ілько, як і наказала йому Шульгіна, перев’язавши щоку, рушив уранці до лікаря Луцького, сказав йому пароль і все розповів.

Верстат розібрали і склали у невеликий ящик, а каси, шрифт, папір, фарбу й кислоту — в лантух. Повантажили у багажник брички й спокійно виїхали з двору. Терешка з дружиною не було — Добринін відпочивав на дачі і забрав їх з собою.

Минув тиждень. В душу Шульгіної вже почали закрадатися сумніви, як пізнього вечора прибіг Ілько й переможно вигукнув:

— Тьотю Маріє! Чекайте через день непроханих гостей!

— Як прийдуть, так і підуть!.. А тобі, хлопчику, спасибі! — по-материнськи обняла Ілька. Потім стиснула на прощання його руку і промовила схвильовано: — Справжній революціонер ти, Ілюшо! Ми всі раді за тебе!.. До побачення. Будь обережним! Надіюсь, ще зустрінемось!

Світанок за вікном був ніжним й ласкавим і Шульгіна вже на ногах — лаштувала дорожню валізу.

Булавіна, розплатившись з пані Хряковою і сказавши, що виїздить з Києва, тиждень переховувалась на конспіративній квартирі. Пізніше, коли трохи утихомириться, бо філери шукають її вдень і вночі, вона виїде до Харкова, працюватиме там. Друкарня поки що діятиме на Шулявці в погребі баби Волосухи, з настанням холодів її перевезуть в інше місце.

Щоб не виникло найменшого сумніву, Шульгіна скаже Добриніну, що їде на лікування в Крим. Мовляв, поліцейська катавасія не минула для неї даремно! Вона дуже перехвилювалася, і це відбилось на її здоров’ї. Отож за порадою лікаря і відправляється на південь. Та й не до заручень нині, хай зачекає шановний Павло Миколайович. А насправді днями виїздить до Москви, де одержить нове завдання партії. Така вже робота в неї: сьогодні працює в Києві, завтра в Кишиневі, а там ще десь. Вона працює на революцію, на щасливе майбутнє знедоленого люду! Продовжує справу відважних і сміливих народних ратоборців.

14 травня 1905 року минало дев’ять років правління царя Миколи II.

Бібіковський бульвар — нині бульвар Т. Г. Шевченка.

Фундуклеївська — нині вулиця Леніна.

Партійна кличка Д. І. Ульянова.

Прорізна — нині вулиця Свердлова.

1903 року спортсмен, дресирувальник коней П. С. Крутиков побудував на вулиці Миколаївській (нині вулиця К. Маркса) великий цирк «Гїппо-палас» — один з найкращих у країні.

Партійна кличка О. Г. Шліхтера.

Баро — ватажок циганського табору.

25 карбованців із зображенням царя Олександра III.

Біленька — п’ятдесят карбованців.

Червоненька — 10 карбованців.

Петенька — 500 карбованців, катенька — 100.