Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Якби ви поводилися з нами чесно, Кувей уже був би у вас, — зауважила Інеж. — Ми ризикували життями, щоб витягти його з Льодового Двору. Ми ризикували всім. Вам слід дотримувати слова.

— Патріот запропонував би звільнити Кувея навіть без обіцянок винагороди.

— Патріот? Ваші махінації щодо юрди парем посіяли б у Керму хаос.

— Ринки швидко відновлюються. Керч вистоїть. Можливо, зміни, що наближаються, навіть посилять його. Але ви й люди на кшталт вас, можливо, скінчите не так добре. Як ви гадаєте, як упораються паразити з Бочки, якщо розпочнеться війна? Якщо чесні люди не розтринькуватимуть грошики й упадатимуть не коло гріхів, а коло тяжкої праці?

Інеж відчула, як випнулася її губа.

— Канальні щури мають власні методи виживання, байдуже, як завзято ви намагаєтеся нас знищити.

Крамар посміхнувся.

— Більшість ваших друзів не переживуть цієї ночі.

Дівчина подумала про Джаспера, про Ніну й Матаяса, про милого Вілана, який заслуговував на значно кращого батька, ніж цей мерзотник. Ван Екові йшлося не лише про перемогу. Було в цьому щось особисте.

— Ви ненавидите нас.

— Чесно кажучи, ви мене мало цікавите — акробатка, чи танцівниця, чи ким ви там були, перш ніж стали об’їдалом у цьому місті. Утім, визнаю: Каз Бреккер мене дратує. Підступний, безжальний, аморальний. Він годує розбещеність розбещеністю. Такий видатний розум можна було б використати з видатною користю. Він міг би керувати містом, збудувати щось, отримати прибуток, з якого мали б зиск усі. Натомість він, наче п’явка, присмоктався до кращих людей.

— Кращих людей? На кшталт вас?

— Вам боляче це чути, але це правда. Коли я покину цей світ, по мені залишиться найвидатніша з коли-небудь знаних корабельних імперій, двигун статків, данина Ґхезенові та свідчення його прихильності. А хто пам’ятатиме дівчисько типу вас, пані Ґхафа? Що ви з Казом Бреккером залишите по собі, крім трупів, які спалять на Баржі Женця?

За стінами театру пролунав постріл, і, коли вартові повернулися до вхідних дверей, запала раптова тиша.

Ван Ек звірився з годинником.

— Точно опівночі. Бреккер полюбляє драматизувати.

Інеж почула черговий постріл, а потім коротку кулеметну скоромовку. Шість вартових позаду неї, на ногах кайданки. Безпомічність здійнялася, щоб здушити їй горло. Каз та інші прямували до пастки, а Мара не могла їх попередити.

— Я подумав, що краще не залишати периметр зовсім без охорони, — зауважив Ван Ек. — Нам би не хотілося занадто спростити все й зіпсувати сюрприз.

— Він ніколи не розповість вам, де Кувей.

Ван Ек поблажливо посміхнувся.

— От цікаво, що виявиться ефективнішим — катувати пана Бреккера чи дозволити йому спостерігати, як катують вас? — Він нахилився ближче і промовив змовницьким тоном: — Можу сказати, що найперше я здеру з нього ті рукавиці і переламаю по одному його злодійські пальці.

Інеж подумала про Казові бліді долоні спритника, про блискучий шов рубця, що збігає до кісточки на правій руці. Ван Ек може зламати всі Казові пальці й обидві ноги, і той ніколи не промовить жодного слова, але якщо крамареві посіпаки зірвуть з нього рукавички? Інеж досі не розуміла, чому він потребував їх і чому знепритомнів у фургоні на шляху до Льодового Двору, але знала, що Каз не переносить дотику шкіри до шкіри. Як надійно він зможе приховувати цю слабкість? Як швидко Ван Ек виявить його вразливе місце і використає його? Як довго Каз триматиметься? Інеж не могла цього знести. Вона раділа, що не знає, де перебуває Кувей. Вона б зламалася раніше за Каза.

У залі загупали черевики — гуркіт кроків.

Інеж стрибнула вперед і розтулила рота, щоб застерегти їх криком, але рука вартового міцно затисла її уста і тримала, поки дівчина борсалася в його обіймах.

Двері розчахнулися. Тридцять вартових підняли тридцять гвинтівок і звели тридцять курків. Хлопчик у дверях відсахнувся, обличчя зблідло, спіральні каштанові кучері розкуйовдилися. Малий був убраний у Ван Екову червоно-золоту ліврею.

— Я... пане Ван Ек, — задихнувся він, затуляючись підведеними руками.

— Вільно, — наказав вартовим Ван Ек. — Це що?

Хлопчик проковтнув слину.

— Сер, будиночок на озері. Вони з’явилися з води.

Ван Ек підскочив, перекинувши стілець.

— Еліс...

— Вони забрали її з собою годину тому.

«Еліс». Ван Екова чарівна вагітна дружина. Інеж відчула іскорку надії, але згасила її, не наважуючись повірити.

— Вони вбили одного з вартових, а решту покинули зв’язаними в коморі, — захекано вів далі хлопчик. — На столі була записка.

— Принеси її сюди, — гавкнув Ван Ек. Малий розгонисто перетнув прохід, і крамар вихопив записку з його руки.

— Що там... що там написано? — поцікавився Баян. Голос у нього тремтів. Можливо, Інеж мала рацію щодо Еліс та її вчителя музики.

Ван Ек ударив його навідлиг.

— Якщо я дізнаюся, що тобі було щось відомо про це...

— Я не знав! — зойкнув Баян. — Я нічого не знав. Я точно виконував ваші накази.

Ван Ек зіжмакав записку в кулаці, але Інеж устигла прочитати слова, написані впізнаваним зазубреним Казовим почерком: «Завтра опівдні. Худмедбридж. З її ножами».

— Записка була притиснута цим. — Хлопчик поліз до кишені й витяг крихітний затискач для краватки — гігантський рубін, оздоблений золотим лавровим листям. Каз поцупив його у Ван Ека, коли той уперше найняв його для місії в Льодовому Дворі. Інеж не мала нагоди переховати прикрасу, перш ніж вони покинули Кеттердам. Каз, мабуть, якимось чином знову до неї дістався.

— Бреккер, — загарчав Ван Ек напруженим від люті голосом.

Інеж не могла стриматися. Вона засміялася.

Ван Ек дав їй добрячого ляпаса. Він ухопив дівчину за туніку й струсонув так, що аж кістки заторохкотіли.

— Бреккер гадає, що ми досі граємо в гру, еге ж? Вона моя дружина. Вона виношує мого спадкоємця.

Інеж засміялася ще дзвінкіше; усі жахи минулого тижня вирвалися з грудей легковажним передзвоном. Вона не була певна, що зможе зупинитися, коли захоче.