Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Давай ще оглянемо? – Запропонував Ніколас.

Він почав порпатися в столі, сподіваючись знайти хоч якусь зачіпку. Судячи із скептичного виразу обличчя, Ганна не розділяла його надій, але теж приєдналася до пошуків. Вона заглянула під шафи і ліжко, потім провела долонею між подушками дивана.

– Ніколас! – Раптом вигукнула вона. – Тут щось є! – Дівчина дістала з-під подушки пачку якихось карток. – Дивися!

Придивившись, Ніколас зрозумів, що це колода гральних карт, тільки трохи незвичних на вигляд.

– Дай сюди, будь ласка, – попросив він. Ніколас перегорнув з десяток карт, розглядаючи малюнки. – Ти не проти проконсультуватися з тим, хто в цьому розуміється на порядок краще нас з тобою?

Ганна згідно кивнула і Ніколас відразу ввімкнув на мобільному прямий ефір.

– Банда! – Звернувся він до своїх численних підписників. – Сьогодні ми з однією прекрасною дівчиною, в якої, як ви пам'ятаєте, скоро відбудеться модний показ, знайшли дуже примітну колоду карт. Може серед вас є знавці? Ніколас пробігся поглядом по коментарях і підключив до ефіру людину, що запропонувала допомогу.

– Добридень, – привітався той. – Я відразу її впізнав! Це колода Великої Вітчизняної війни. Між іншим, в цій колоді у кожного короля є свій історичний прототип, що означає одного з чотирьох великих людей минулого. Король пік – Цар Давид, король треф – Олександр Великий, король червей – Карл Великий, а король бубей – Юлій Цезар.

– Дякую вам велике за таку швидку відповідь, – подякував Ніколас, потім звернувся до іншої аудиторії:

– Знаєте, чому діалог з новим знайомим нагадує гру в карти? В кожного з вас є своя стратегія. Своя головна думка і козир в рукаві. Але, результат партії в покер і розмови за чашкою кави, залежить не лише від них. Вміння чути співрозмовника і вгадувати його наступний хід ,підвищує ваші шанси на успіх і в картковій грі, і в перемовах з партнерами. На цьому ми з вами поки прощаємося. Трохи пізніше обговоримо наш модний показ.

– Ніколас, – покликала його Ганна. – Едвард дзвонить.

Вони сіли поруч на дивані, Ганна прийняла виклик і ввімкнула гучний зв'язок:

– Наш прибулець не залишив нічого, крім однієї зачіпки. Тільки колода карт Великої Вітчизняної війни.

– Гм, – здивовано кашлянув Едвард. – Більше схоже на те, що росіяни в аеропорту щось наплутали. Андора – маленька країна, з неї навряд хтось подорожує літаком. Може ще і паспорт був так оформлений, що назва селища була написана більше, ніж назва країни. "Тауредець", напевно, намагався пояснити на ламаному французькому, що він з селища Тауред, а росіяни, які самі погано знали французький, подумали, що він говорить про країну. В будь – якому випадку єдина ваша зачіпка – карти. Працюйте над нею.

Я теж спробую щось дізнатися. – На цих словах Едвард поклав трубку.

– Що робитимемо з "кінцем Світу", що насувається? – Відклавши телефон, запитав Ніколас. – Як зупинимо?

– Для успіху будь – якого підприємства потрібно три людини, – суворим тоном сказала дівчина. – Мрійник, бізнесмен і сукин син.

– Залишилося знайти сукиного сина, – усміхнувся Ніколас.

Дівчина заливчасто розсміялася, а потім додала:

– В крайньому випадку, кінець Світу зупинить мій папа, – побачивши непідробно – здивований вираз обличчя Ніколаса, вона знову розсміялася. Але, зглянувшись, все ж пояснила:

– Пам'ятаю, коли я була маленька, в нас на поверсі оселився якийсь хам, до нього постійно ходили дружки, кричали ночами в під'їзді, палили, пиячили. Страшно було додому повертатися… Одного разу я вийшла з ліфта і почула, що вони знову там. Я на тремтячих ногах пішла до своїх дверей, вони мене зупинили, почали приставати – я в сльози. В сльозах почала мимрити, щоб вони відстали і не чіпали мене. В цей момент повз пройшли два чоловіка, і навіть уваги не звернули на ту, що плаче в цій компанії. Я заголосила ще більше. На мій рев вийшов батько.

Підійшов до одного, демонстративно перед особою показав гранату, висмикнув чеку і кинув йому в штани. Той на місці і обробився, а інші розбіглися. Граната не бойова звичайно, але у той момент я зрозуміла, що таке справжній чоловік, і як він вирішує проблеми.

– Ну, гранати в мене немає, – посміхнувся Ніколас. – Але і я дещо вмію. Не забула ще про свій показ?

Він знову включив ефір:

– Банда! Цього разу поговоримо про модний показ, який ми обговорювали з вами вчора. В моєму випадку йдеться навіть не про одяг, а про історію, яку я хочу розповісти за допомогою нарядів і шоу. Одяг мене цікавить не в першу чергу, хоча грає і не останню роль: все ж це мода. Важливо, щоб модель була з досвідом. Типаж зовнішності не має для мене значення. Як я вже згадував, я розповідаю історію, а в історії можуть бути різні персонажі. Присилайте мені порфолио моделей, а я відправлю їх до цеху.

До речі, дякую ательє, яке погодилося допомогти і пошити дванадцять нарядів в рекордні терміни. Обіцяю, що найближчий рік скрізь рекламуватиму тільки їх одяг. Нагадую, що цей показ йде під егідою: "А ти спробуй без грошей!", – Ніколас переклав телефон в іншу руку. – Одяг у стилі знаків зодіаку. Число дванадцять є священним. Дванадцять місяців, дванадцять апостолів Христа, дванадцять годин – це все недарма. Не можна просто так взяти і відмовитися від гороскопу, який перевірений роками.

Та і мені абсурдно читати, коли кажуть, що вчені відкрили новий знак Зодіаку. Астрологи, які складають гороскопи, не вчені, не може бути доктора або кандидата астрологічних наук. Як наука – існує тільки астрономія. Так, я вірю в астрологію, але називати це наукою не поспішав би. Але нам потрібна загадка. – Швидко написавши на папірці свою пропозицію, Ніколас підштовхнув його до Ганни.

– Показ міняє назву! – Урочисто заявив він. – На "Тринадцятий знак зодіаку". Дякую всім за увагу.

Ніколас зібрався було відкласти телефон у бік, але, помітивши число своїх підписників, здивовано вигнув брови. Не те щоб він рахував кожен десяток, але з часу його ефіру про знайдену колоду карт, кількість зросла з трьох мільйонів до чотирьох.

– Головне не засмучуйся через те, що ми пропустили того незнайомця, – він обійняв Ганну за плечі. – Значить, нам не судилося зустрітися з цією людиною. Не вішай носа, адже, як мовиться, треба бути вдячним: закритим дверям, запізненню на автобус, заторам, стосункам, що закінчилися і зруйнованим планам. Це захищає нас від того, що нам не призначене.

Глава 9

Санітари понесли Пастиря на ношах. Слідом за ними пішли, приголомшені побаченим, свсіди.

Лангре за звичкою дістав з кишені пачку цигарок, та