Читати книгу - "Третій фронт"

Земля трусилася далі, хтось спускався сходами. Даніела співала. Її голос почав трохи тремтіти, вона відчувала наближення Шпиля, але трималася. Молодець. Співай, просто співай!

— Як ми знатимемо, що відбувається? — спитав Бухгалтер. Він трохи хвилювався, що ми не бачимо Даніелу.

— Я знатиму, я добре вивчив Шпиля. Лежи і відпочивай.

— А що буде далі? Ну коли велетень засне.

— Не лізь поперед батька в пекло, побачиш!

Ми лежали у ямі, я згадував будинок на пагорбах, складений із величезних кам’яних брил. Він повністю зберігся, бо ніхто не наважувався навіть наблизитися до нього — не те що спробувати пограбувати. Фон Шпіл будував так якісно, що дах і вікна досі вціліли, — годі й казати про стіни. Взимку Шпиль опалював будинок. Збирав у лісі сухі дерева, ламав їх на шматки й засовував у величезний котел, який забезпечував парове опалення. Опалювати будинок велетня навчив іще покійний барон, і Шпиль досі робив усе так, як його вчили. Усередині мали зберегтися і меблі, і підлога, і книжки, і картини та зброя. Барон фон Шпіл був дуже заможною людиною і не шкодував грошей на оздоблення. Казали, що сама бібліотека коштує зараз сотні тисяч доларів. Час від часу якісь шибайголови намагалися пограбувати будинок, але закінчувалося все відчайдушними криками спійманих. Шпиль нанизував їх на палі й потім з’їдав. Я, мабуть, зміг підійти до будинку найближче з тих, хто вижив. Сфотографував будинок за десять метрів і відступив. Зайти всередину не наважився, бо я ж не самогубець, а вчений. Дослідження чудовиськ учить добре розраховувати ризики.

Голос Даніели затремтів. Мабуть, чудовисько наблизилося. Співай, співай, Шпиль не любить, коли лялька замовкає, він хоче слухати її! Молодець! Зібралася й виконала одну з тужливих пісень, що стали її візиткою. Ось так, добре. Я полегшено зітхнув, бо хвилювався за неї.

— Усе добре, — заспокоїв я хлопців. Вони кивнули. Земля вже не трусилася. Шпиль ліг біля Даніели і слухав її. А вона розійшлася. Господи, як же вона співала! Я давно мріяв побувати на її концерті, але все якось не виходило, я ж був увесь час або в польових розвідках, або опрацьовував матеріали. Коли ось на тобі — майже ексклюзивний концерт!

Я обережно зазирнув у наплічник. Дістав шуруповерт, кілька видів зубил, молоток і блок управління. Хлопці здивовано дивилися на все це. Я підморгнув їм, перевірив комплектність і сховав. Тепер залишалося тільки чекати.

— Слухай, а як його за СРСР не знищили? — спитав Бухгалтер.

— Та різні версії є. Одні кажуть, що намагалися, але Шпиль розтрощив кілька військових частин, і радянські відступили. Я бачив на пагорбах вирви від бомб і снарядів. В одній ми зараз лежимо. Начебто бої тут були, але будинок уцілів. Можливо, Шпиль на льоту ловив і відбивав снаряди, ракети й бомби, рятуючи палац фон Шпіла. Інші кажуть, що якісь секретні інститути в Москві розробляли плани, щоб навчитися виробляти Шпилів. Уявляєте — наробити їх кілька сотень! Та цією армією чудовиськ можна було розтрощити будь-яку оборону й перемогти в будь-якій війні. Бо Шпиля майже неможливо знищити, принаймні коли він у нинішньому, скам’янілому вигляді. Звісно, якщо Шпиль буде неподалік від епіцентру ядерного вибуху, він загине. Але якщо буде бодай за кілометр — урятується. І радіації він не боїться.

— То чому ж радянські вчені не навчилися робити Шпилів?

— Після приходу до влади Брежнєва всі досліди з чудовиськами було припинено як ідеологічно хибні, такі, що паплюжать репутацію СРСР. Проблема полягала в тому що Микита Хрущов підтримував тезу ніби третю світову війну можна буде виграти за рахунок чудовиськ. Після повалення Хрущова більшість його проектів зупинили. Вивчення чудовиськ теж припинилося, так само, як і спроби їх використання. До того ж із США підписали таємний договір, за яким обидві наддержави відмовлялися від залучення чудовиськ для воєнних потреб. На цьому все зупинилося, тема чудовиськ стала суворо забороненою. Навіть в Україні нею не можна було займатися — я вивчав чудовиськ самотужки, без жодної допомоги держави. Навпаки: коли ще за Кучми я спробував видати власним коштом енциклопедію українського жаху «Сто чудовиськ України», мене посадили. Наклад майже повністю забрали з крамниць та складів і знищили, а мене протримали два роки в СІЗО, узявши підписку про нерозголошення. Далі чудовиськами я мусив займатися таємно, від усіх ховався, а про те, щоб видати енциклопедію, й подумати не міг.

— Але чому всі відмовилися від чудовиськ? Така зброя! Не розумію! — здивувався Бухгалтер.

— Відмовилися, бо чудовиськ непросто контролювати. В них не можна бути на сто відсотків упевненими, залишається такий собі люфт, невизначеність. Проти чудовиськ завжди виступала армія, яка боялася конкуренції. Навіщо чудовиська? Давайте більше ракет, танків і літаків! Саме армія й була у всіх випадках ініціатором закриття програм вивчення чудовиськ. Але останнім часом у Росії розробки відновилися.

Ми замовкли, слухали, як співає Даніела. Вона не зупинялась ані на мить, вела пісню за піснею, дещо зі свого репертуару, трохи народних.

— Може, вже підемо? — спитав Бухгалтер.

— Та ні, ще почекаємо.

— Здається, він уже спить.

— Краще не поспішати, — сказав я, і тут, наче на підтвердження моїх слів, чудовисько заревіло. — Спокійно, спокійно! — Я побачив, що Бухгалтер схопився за зброю. — Це воно від задоволення, кайфує. Ще почекаємо.

Я знову зазирнув в інтернет. Ага, от сповіщення про бій на мості через Сіверський Донець біля Чугуєва. Якісь плутані свідчення про кілька підбитих танків і знищених гармат. Деякі товариші почали розганяти паніку про рішучий наступ кремляді на Харків, але інформація не підтверджувалася. Часу в нас залишалося дедалі менше. Ще раз прочитав новини про продовження фестивалю борщу. Країна далі його варила і вживала. Добре. А ось іще новина про знищення цілого кремлядського зенітного комплексу на схід від Донецька. Людина борщу працювала.

— Залишайтеся тут, я сходжу подивлюся, — наказав хлопцям.

— Я з тобою! — прошепотів Мовчун.

— Цього разу ні. Ви не вмієте маскуватися від чудовиськ. Чекайте тут. Якщо можна буде наближатися, я прокую зозулею. Якщо ж почуєте мій крик, просто тікайте звідси. Все, гру буде закінчено. Чуєте? Жодних геройств! Це не пригодницьке кіно, де головні герої обов’язково виживуть. Це життя. Зрозуміли?

Хлопці кивнули.

— І не забудьте мій наплічник.

Я виліз із ями й почав пробиратися до галявини. Рухався дуже неквапливо, намагався загасити всі думки в голові. Злитися з природою, живою та неживою, нічим не відрізнятися. Шлях, який забрав би кілька хвилин, я здолав за двадцять. Обережно визирнув на галявину. Даніела продовжувала співати, а Шпиль лежав голий. Величезний, із