Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Скажи, Геґріде! - наполягали Гаррі, Рон і Герміона, однак Геґрід лише хитав головою і всміхався.

- Не хтів би псувати вам перше вражіннє, - пояснив він. - Але то буде таке видовисько, що ого-го! Ті чемпіони будут мати багацько роботи. Я й не думав, що си доживу до тих часів, коли відновлять Тричаклунський турнір!

Друзі пообідали разом з Геґрідом, хоча з'їли й небагато. Геґрід приготував, за його словами, смаженину з яловичини, але після того, як Герміона знайшла у своїй тарілці величезного пазура, у них у всіх пропав апетит. Вони намагалися вивідати в Геґріда хоч якусь інформацію про турнірні завдання, вгадували, кого з кандидатів буде обрано чемпіоном, і цікавилися, чи Фред із Джорджем знову безбороді.

Пополудні почав сіятися дощик. Дуже затишно було сидіти біля каміна, прислухатися до легенького постукування краплинок об шибку й дивитися, як Геґрід зашиває собі шкарпетки і сперечається з Герміоною про ельфів-домовиків: він навідріз відмовився вступити в ССЕЧА, побачивши її значки.

- Герміоно, то не піде їм на добро, - обурено сказав він, засилюючи у вушко величезної костяної голки грубу жовту нитку. - То в них природа така - помагати людям. Вони від того си тішать, розумієш? Їм буде сумно, як ти позбавиш їх роботи, вони си образять, як ти спробуєш їм за то платити.

- Але ж Гаррі звільнив Добі, і той стрибав аж до сьомого неба! - заперечила Герміона. - І ми самі чули, що він тепер домагається платні!

- У кожній родині бувають виродки. Я ж не кажу, що не буває окремих ельфів, які прагнуть волі, але ти ніколи не переконаєш у тому більшість із них... нє, Герміоно, навіть і не пробуй.

Герміону це дуже розсердило, й вона сховала коробку зі значками назад у кишеню.

О пів на шосту почало сутеніти, тож Рон, Гаррі й Герміона вирішили, що вже пора вертатися до замку на гелловінський бенкет і, що найголовніше - на церемонію оголошення шкільних чемпіонів.

- Я піду з вами, - сказав Геґрід, відкладаючи шкарпетки. - Зачекайте нас хвильку.

Геґрід устав, підійшов до скрині біля ліжка й почав там щось шукати. Вони не звертали на це уваги, аж доки до них не донісся жахливий сморід.

Рон закашлявся й спитав: - Геґріде, що то таке?

- Га? - повернувся до них Геґрід, тримаючи в руках великий флакон. - Вам си не подобає?

- Це лосьйон після гоління? - проказала, задихаючись, Герміона.

- Е-е... то одекольонська вода, - пробурмотів Геґрід. Він почервонів. - Певно, трохи забагато, - сказав хрипким голосом. - Піду змию. Я зараз...

Він пошкандибав з хатини, й вони побачили крізь вікно, як він люто вмивається у діжці з водою.

- Одеколон? - ошелешено перепитала Герміона. - І це Геґрід?

- А костюм і зачіска? - додав упівголоса Гаррі.

- Гляньте! - вигукнув раптом Рон, показуючи на вікно.

Геґрід саме випростався й озирнувся. Якщо раніше він червонів, то тепер аж палахкотів. Обережно звівшись на ноги, щоб Геґрід їх не помітив, друзі визирнули з вікна й побачили мадам Максім та бобатонських учнів, що виходили зі своєї карети, теж збираючись іти на бенкет. Геґрідових слів не було чути, але він щось казав мадам Максім з таким захопленим і розчуленим виразом обличчя, який Гаррі бачив у нього лише один-єдиний раз - коли Геґрід дивився на свого дракончика Норберта.

- Він піде в замок з нею! - обурилася Герміона. - А я думала, що він чекає нас!

Геґрід навіть не озирнувся на свою хижу й пошкандибав через галявину разом з мадам Максім. За ними дріботіли бобатонські учні, намагаючись устигати за їхніми широчезними кроками.

- Він у неї втріскався! - не вірив своїм очам Рон. - Якщо вони надумають мати дітей, то встановлять світовий рекорд - можу закластися, що їхні діти важитимуть не менше тонни.

Друзі вийшли з хатини й замкнули за собою двері. Надворі вже поночіло. Щільніше загорнувшись у плащі, вони рушили галявиною під гору.

- Ой, це вони, дивіться! - прошепотіла Герміона.

Від озера до замку піднімався гурт дурмстренґців. Віктор Крум крокував поруч з Каркарофим, а решта учнів Дурмстренґу йшли за ними. Рон захоплено спостерігав за Крумом, але той, коли підійшов до вхідних дверей трохи раніше за Герміону, Рона й Гаррі, не озирнувся, а швидко зайшов усередину.

Коли вони увійшли до освітленої свічками Великої зали, вона вже була повнісінька. Келих Вогню тепер стояв на викладацькому столі перед порожнім Дамблдоровим кріслом. Фред і Джордж - знову ретельно виголені - нікому не виказували свого розчарування.

- Сподіваюся, що переможе Анжеліна, - сказав Фред, коли Гаррі, Рон і Герміона посідали за стіл.

- Я теж! - погодилася Герміона. - Та скоро вже довідаємось!

Бенкет на честь Гелловіну тривав, здавалося, значно довше, ніж завжди. Можливо, тому що це вже був другий бенкет за два дні, Гаррі не дуже захопився екстравагантними стравами - як і всі в залі, судячи з постійних озирань, нетерплячих виразів облич, метушні та намагань побачити, коли нарешті Дамблдор закінчить їсти. Гаррі волів би, щоб тарелі спорожніли якомога скоріше, і тоді можна було б почути імена обраних чемпіонів.

Нарешті золоті тарелі знову стали бездоганно чисті. Зала збуджено загула, але майже відразу стихла, коли Дамблдор підвівся. Професор Каркароф і мадам Максім стояли обабіч нього. Видно було, що вони не менш напружені й схвильовані, ніж усі в залі. Лудо Беґмен сяяв і підморгував учням. Тільки містер Кравч мав такий вигляд, ніби йому нудно й нецікаво.

- Келих майже готовий оголосити рішення, - промовив Дамблдор. - Гадаю, йому потрібно ще не більше хвилини. Коли назвуть прізвища чемпіонів, я їх попрошу зайти в оцю кімнату, - він показав на двері за викладацьким столом, - де вони отримають перші вказівки.

Він витяг чарівну паличку і зробив нею широкий помах. Одразу згасли всі свічки, окрім тих, що були всередині гарбузів. Усе довкола занурилося в напівтемряву. Серед зали тепер найяскравіше світився Келих Вогню, а його іскристе біло-синє полум'я аж різало очі. Усі дивилися на нього й чекали... дехто позирав на годинники.

- Ось-ось, - прошепотів Лі Джордан, що сидів недалечко від Гаррі.

Полум'я в Келиху раптом знову почервоніло і звідти посипалися іскри. Наступної миті вогонь шугнув угору, і з нього вилетів обвуглений клаптик пергаменту. Усі в залі охнули. Дамблдор упіймав цей клаптик і тримав його у витягнутій руці - щоб краще бачити при