Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Поїзд о 4.50 з Педдінгтона 📚 - Українською

Читати книгу - "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 59
Перейти на сторінку:
class="p1">– Таксі?

– Мене тут зустрінуть, я сподіваюся.

За межами станції Мілчестер до них підійшов водій таксі, який дивився на потік пасажирів, що виходили в місто. Він запитав м’якою місцевою говіркою:

– Ви місіс Макґілікаді? До Сент-Мері-Мід?

Місіс Макґілікаді підтвердила, що це справді вона. Носій одержав свої чайові, не надто щедрі, але цілком прийнятні. Автомобіль із місіс Макґілікаді, її валізою та пакунками від’їхав у ніч. Він мав проїхати дев’ять миль. Місіс Макґілікаді сиділа в машині випростана й ніяк не могла розслабитися. Її почуття вимагали, щоб вона поділилася ними з кимось. Нарешті таксі заїхало до села, звернуло в знайому вулицю й зупинилося біля пункту свого призначення. Місіс Макґілікаді вийшла з машини й рушила доріжкою, яка була вистелена цеглою, до дверей. Водій заніс її валізу й пакунки у двері, коли їх відчинила вже немолода служниця. Місіс Макґілікаді перетнула хол, де у відчинених дверях вітальні на неї вже чекала господиня дому – тендітна стара леді.

– Елспето!

– Джейн!

Вони поцілувалися, і без будь-якого вступу або попередньої пустої балачки місіс Макґілікаді схвильовано вигукнула:

– О, Джейн! Ти цього не можеш собі уявити! Я щойно була свідком убивства!

Розділ другий

І

Залишаючись вірною науці, яку отримала від матері та бабусі, – справжня леді ніколи не повинна бути ані шокованою, ані здивованою, – міс Марпл лише підняла брови й похитала головою.

– Я можу тільки поспівчувати тобі, Елспето, – сказала вона, – що ти мусила пережити таке незвичайне потрясіння. Думаю, тобі ліпше негайно про все мені розповісти.

Саме цього й прагнула насамперед місіс Макґілікаді. Дозволивши своїй господині підвести себе ближче до вогню, вона сіла, скинула рукавички й почала свою розповідь, наповнену такими незвичайними подробицями.

Міс Марпл вислухала її з великою увагою. Коли місіс Макґілікаді нарешті замовкла, щоб перевести дух, міс Марпл сказала рішучим голосом:

– Думаю, для тебе зараз найкраще, моя люба, піти нагору, скинути капелюха й умитися. Потім ми повечеряємо – і протягом вечері не станемо навіть торкатися цієї теми. Після вечері ми зможемо обговорити її детальніше й розглянути з усіх боків те, що тобі сьогодні довелося пережити.

Місіс Макґілікаді погодилася на цю пропозицію. Обидві дами повечеряли, обговорюючи, поки їли, різні аспекти життя в селі Сент-Мері-Мід. Міс Марпл розповіла своїй гості про загальну недовіру до нового органіста, про нещодавній скандальний випадок із дружиною аптекаря й коротко згадала про ворожнечу, яка виникла між шкільною вчителькою та сільською владою. Потім торкнулися в розмові квітів, які вирощували у своїх садках міс Марпл та місіс Макґілікаді.

– Півонії, – сказала міс Марпл, підводячись із-за столу, – найменш передбачувані. Вони або приживаються, або ні. Але якщо приживаються, то залишаються з тобою на все життя, а сьогодні ми вже маємо нові й справді чудові різновиди.

Вони знову сіли біля каміна, і міс Марпл принесла два старовинні вотерфордські келихи з наріжного буфету, а з іншого буфету – пляшку вина.

– Сьогодні ввечері ти не питимеш каву, Елспето, – сказала вона. – Ти вже й так надто збуджена (і не дивно!) і навряд чи зможеш заснути. Я приписую тобі келих мого вина з первоцвіту, а згодом, можливо, ти вип’єш філіжанку чаю з ромашки.

Місіс Макґілікаді погодилася з цими пропозиціями, і міс Марпл налила їй вина.

– Джейн, – сказала місіс Макґілікаді, зробивши пробний ковток, – ти ж не думаєш, що все це мені наснилося або уявилося?

– Звичайно, ні, – сказала міс Марпл тоном глибокого розуміння.

Місіс Макґілікаді зітхнула з полегкістю.

– Той контролер у поїзді, – сказала вона. – Він саме так подумав. Він був дуже чемний, але все одно…

– Я думаю, Елспето, то була цілком природна реакція за тих обставин. Твоя розповідь звучала, – і справді вона такою була, – як геть неймовірна історія. І ти була для нього цілковитою незнайомкою. Щодо мене, то я не маю найменшого сумніву: усе, про що ти мені розповіла, справді бачила на власні очі. То була подія надзвичайна – але аж ніяк не неможлива. Я сама добре пам’ятаю, як цікаво було мені дивитися у вікна потяга, що їхав поруч із тим, у якому їхала я, адже там нерідко відбувалися події, що їх я могла спостерігати майже впритул. Пам’ятаю, одного разу мала дівчинка гралася з плюшевим ведмедиком і несподівано кинула ним у гладкого чоловіка, який спав у кутку вагона, той стрепенувся й прокинувся, і вигляд у нього був украй обурений, а інші пасажири, дивлячись на нього, весело сміялися. Я бачила їх усіх дуже виразно. Згодом я могла б точно описати, який вони мали вигляд і в якому одязі були.

Місіс Макґілікаді вдячно кивнула:

– Саме так усе було й зі мною.

– Ти кажеш, що чоловік стояв до тебе спиною. То ти не бачила його обличчя?

– Ні.

– А жінку ти описати можеш? Вона була молода, стара?

– Досить молода. Десь років тридцять або тридцять п’ять, якщо не помиляюся. На жаль, точніше сказати не можу.

– Симпатична?

– Знову ж таки сказати не можу. Її обличчя, розумієш, було геть спотворене…

Міс Марпл швидко сказала:

– Так, так, я розумію. Як вона була вдягнена?

– У пальті з хутром, пальто невідомого мені крою, а хутро якогось світлого кольору. Без капелюха. Волосся – біляве.

– А як щодо чоловіка – ти не помітила чогось такого, що запам’яталося б тобі?

Місіс Макґілікаді на коротку мить задумалася, перш ніж відповіла:

– Досить високий – і темноволосий, думаю. На ньому було важке пальто, тому я не могла добре роздивитися будову його тіла. Не надто багато, щоб робити якісь висновки, – розчаровано додала вона.

– Це вже щось, – не погодилася з нею міс Марпл. Вона зробила паузу, потім сказала: – А ти цілком переконана, що та жінка була мертва? Твоя уява тебе не обманює?

– Вона була мертва, я не могла помилитися. У неї вивалився язик і… Мені не хотілося б про це говорити…

– Гаразд, моя люба, не говори, – швидко промовила міс Марпл. – Гадаю, завтра вранці ми знатимемо більше.

– Завтра вранці?

– Я маю підстави сподіватися, що вранішні газети напишуть про це. Після того, як той чоловік напав на неї і вбив її, він мусив мати проблеми з трупом. Куди він його міг подіти? Імовірно, він вийшов із поїзда на першій зупинці – до речі, ти пам’ятаєш, вагон був спальний?

– Ні.

– У такому разі цей потяг не йшов далеко. Він майже напевне зупинився в Брекгемптоні. Тоді, вельми ймовірно, твій убивця покинув потяг у Брекгемптоні, примостивши тіло на сидінні в кутку й прикривши обличчя коміром пальта, аби відразу не помітили, що вона мертва. Атож, я думаю, він учинив саме так. Але хай там як, а тіло знайдуть дуже скоро – я думаю, повідомлення про те, що в поїзді знайдено мертву жінку, майже напевне буде надруковане в ранкових газетах, де ми його й прочитаємо.

ІІ

Але в ранкових газетах такого повідомлення не було.

Міс Марпл і місіс Макґілікаді, переконавшись у цьому, закінчили свій сніданок у мовчанці. Обидві міркували.

Після сніданку вони прогулялися в садку. Але цього разу навіть така цікава пригода, як прогулянка в садку, не спричинила звичного ентузіазму. Міс Марпл справді хотіла привернути увагу гості до

1 2 3 4 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд о 4.50 з Педдінгтона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поїзд о 4.50 з Педдінгтона"