Читати книгу - "Я покохав іншу жінку, Емілі Фрат"

Алекс

Кохаю.. Четверта.. Не кохаю.. П’ята..

Я всміхнувся. До чого я вже докотився.

Я дорослий чоловік, маю дружину та двох дітей. У мене є своя ІТ компанія з кібербезпеки. І я, статний чолов’яга, сиджу тут пізно в барі гадаю, як на ромашці у дитинстві.

Коли повинен проводити час із сім’єю. Анна... Раніше я її кохав, а зараз не знаю де ділось те кохання. Бажання іти додому зовсім не має.

Колега з роботи порадив зареєструватися на сайті знайомств. Але я ж одружений...

- Можна? - спитав ліворуч ніжний голос.

Я повернувся і побачив красиву жінку. Вона була білява з яскраво вираженими очима та червоною помадою. Такі жінки справляли ефект на усіх. Вони це розуміли й користувалися цим.

- Так можна? Чи я і буду так стояти, а ви мене роздивлятись, - знову промовила жінка.

А чому не можна? Тільки тому що я одружений? Я давно не впевнений чи кохаю свою дружину.

- Так, звісно сідайте.

Вона опустилась поруч на стілець, роздивляючись мене.

- А ви одружений чоловік, - розмірковуючи сказала вона. - І як дружина не забороняє гуляти так пізно?

- А ви спостережлива. Ні, не забороняє. А вам?

Вона роздивлялась свої нігті десь хвилину, розмірковуючи, що відповісти:

- Ось дивлюсь я на вас і розумію, що теж колись такою була. Заміжньою з дітьми, але не щаслива...

- Звідки ви взяли, що я не щасливий?

- Не перебивайте мене, - похмуро зиркнула вона на мене. - Але в один день зрозуміла, що якщо не піду від нього, то так і буду сидіти на місці, спостерігаючи як він з кожною спить. Я просто зібрала валізи і пішла, нікому нічого не сказавши. І тепер почуваю себе краще. Спитаєте ви “А як же діти?”. Я їх любила і зараз люблю. Намагалась зберегти заради них сім’ю, але нічого не вийшло. Можливо у майбутньому вони мене зрозуміють, а можливо й ні. Але мені все одно. Я не шкодую про своє рішення, бо після нього я розцвіла по новому. Ось так, тому мені ніхто нічого не забороняє. Ходжу де хочу і роблю, що хочу. Ось така в мене історія, а у вас?

- Моя історія... Навіть не знаю. З чого почати.

- А ви вже з чогось почніть.

- Ну давайте спробуємо. Ми з дружиною одружені вже 15 років. Величеньке число, але я навіть не знаю, коли пішло все по одному місці. Перші роки ми справді були щасливі, а потім якось пристрасть зникла, перестали говорити і все зникло. Зараз живемо разом, але як люди, що знімають будівлю і ділять кімнату навпіл. Наш шлюб вже давно не такий як раніше. Зате Анна, це моя дружина, народила мені двох прекрасних янголочків. Я їх дуже сильно люблю, заради них пішов би на все, як і Анна мені здається. Ми готові гори перекинути заради них, настільки ми їх любимо, - розповідаючи про дітей, я не одразу помітив, що посміхаюсь і всміхнувся ще ширше. - Інколи мені здається, що наш брак тримається тільки на любові до цих прекрасних янголочків.

- Ви схоже дуже їх любите.

- Не можу передати як, вони найкращі на планеті. Напевно, ви подумаєте, що так скаже кожний батько, але ні. Для мене вони всесвіт, якого не існує для інших.

- Ви дуже люблячий батько, напевно дружина та й діти вас просто обожнюють.

При цих словах вона поклала мені руку на зап’ясток. Анна робила так завжди.

- Вибачте, я щось не те зробила чи сказала? - спитала жінка.

- Чого ви так вважаєте?

- Ваше обличчя сказало за вас.

Як тільки я згадав про дружину на моєму обличчі зникла посмішка. Як смішно.

Я посміхнувся:

- Ні, все гаразд.

Як каже Анна, інколи можна збрехати на користь. І знову вона...

- Я піду вже, бо пізно. А вам бажаю удачі розібратись із проблемами в сімейному житті. Бо знайте вони тимчасові. І не завжди треба уходити, як я. А просто поговорити, можливо навіть з сімейним психотерапевтом.

Жінка вже була біля дверей, коли я зрозумів, що навіть не поцікавився як її звати. Поспішаючи повернувся, викрикуючи:

- Я не знаю вашого імені. Як вас звати?

- Воно вам не потрібно. Ви кохаєте свою дружину і дітей. Тому я буду надіятись, що ви зробите правильний вчинок.

Незнайомка так і пішла.

Розмірковуючи про її останні слова, я розрахувався за випивку і пішов додому.

Уже було пізно тому на вулиці було темно. Прийшовши, мене ніхто не зустрічав, усі спали.

Я одразу пішов у душ. Мені не давало спокою останні слова незнайомки з бару. Як правильно я повинен був вчинити, що вона мала на увазі. Я зовсім нічого не розумів.

Лягаючи у ліжко, дружина вже спала. А я так і не міг заснути ще довго.