Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Кохана мого боса, Iren 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохана мого боса" автора Iren. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 22
Перейти на сторінку:
Глава 1. Наша зустріч

Вже минув місяць, як я стежу за нею. Ось вона виходить вранці з пекарні, прямує до бібліотеки, через годину- дві йде до музею, в якому допомагає подрузі, а потім о другій знову повертається до пекарні, а після зачинення - разом з братом повертаються додому. Маршрут легкий, а саме дивне, що він не змінюється взагалі. Як на плівці записаний, не те що в мене. Та не це мене бентежить…

Мене надто сильно тягне до неї. Особливо враховуючи стільки років… Дивовижно. Уявити ніколи не міг такого, що колись я просто не уявлятиму як то не бачити людину довгий час. Хоча минає лише ніч! Я не можу від неї відвести свій погляд, коли вона з’являється перед очима, все інше наче розчиняється і, мені здається, що в ці моменти існує тільки вона та я.

Одного разу, я ледве не врізався в стовбур, коли йшов за нею, бо вся моя увага була сконцентрована на ній... Коханій... Що? Ой ні! Це не добре. Я маю швидко розмежувати це, бо єдине що я б точно не хотів, це вставати між нею та моїм босом. І все ж таки… вона така… неймовірна? Чарівна? Сама найкраща! Так. Я зізнався в цьому собі і що тепер робити? Мої американські гірки навряд чи чудова «партія» для неї.

Та не встиг я це краще обміркувати, як мій телефон, в черговий раз, задзвонив. Я швидко «отямився» і дістав телефон з кишені, поглянув хто мені зараз допоміг не зійти з розуму. Телефонував Панкратій. Давній знайомий… але зараз навіть з ним готовий поговорити, аби тільки тримати розум тверезим, бо, схоже, вперше моє серце так забилось і я наче марю цією дівчиною, хоча і не маю право.

- Алло? – швидко відповів на виклик, поки думки знову не поглинули. – Ти вперше телефонуєш?

- За сьогодні так. – радісно відповідає чоловік, а я прямо відчуваю, що мені довго вислуховувати про те, що я його ігнорую. – А от вчора ти не так вже й охоче хотів відповідати. Я тобі телефонував двадцять вісім разів. Хоч би раз відповів.

- Ти знаєш, що у мене і без тебе є чимало знайомих чиї проблеми я вирішую. Та і робота з особливим графіком 364 на 24. Якщо раптом пам’ять з тобою розпрощалась в цьому питанні.

- Ну от! У тебе  цілий день в році, який ти можеш мені приділити. – невинно відповідає, ігноруючи подальші мої висловлювання.

- І ти гадаєш, що ТИ – спеціально роблю акцент на цьому слові, сподіваючись, що цей «розумний» чоловік все таки складе 2+2 – кращий варіант як провести цей мій єдиний вихідний, коли я не вирішую чиїсь проблеми?

- Так – спочатку питально, а потім затверджуючи промовляє цей пройдисвіт і різко переходить до справ. – Так от. У мого знайомого деякі труднощі виникли.

- Знайомого? – різко перебиваю його. Не вистачало, щоб він ще локшину мені через телефон на вуха клеїв. – Не знав, що ти сам себе вважаєш таким. Давай ближче до суті. В мене зараз часу не має. Казки я в дитинстві наслухався.

- Добре. – протягнув і через пару хвилин мовчання, все таки розповів, - Я тут деякий товар замовив, але він трі-і-ішечки, зовсім-зовсім трішки застряг на митниці. Допоможеш?

Ох… я навіть через телефон ніби бачу ці цуценяткові очі, які він так любить робити. Їй богу, як мале дитя.

- І ти хочеш, щоб я приїхав і забрав товар? – питаю, намагаючись натякнути на всю абсурдність ситуації – Що ти там знову навигадував? Ти ж казав що нелегальним нічим не займаєшся!

- А я і не займаюсь! – крикнув мені у відповідь, а потім почав більш тихо, – Там всілякі речі з бамбуку. Нічого кримінального!

- Всілякі речі не зупиняють на митниці! Кажи що там! А то сам поїдеш до своїх речей. – трішки підвисив тон, щоб до цього … своєрідного людиноподібного, по м’якше не скажеш, нарешті дійшло, але цей - непробивний… і чого я з ним колись познайомився? Треба було тоді пройти повз.

Потерши перенісся, я подивився перед собою. Моя ціль зникла, а я це пропустив. От… цей Панкратій здатен створити проблеми навіть не знаходячись поруч. Добре… сподіваюсь вона там де я думаю і де вона має бути за розкладом. А з цим… з цим я потім розберусь.

- Слухай. – почав вже більш спокійно, намагаючись швидко завершити розмову, – У мене немає часу зараз з’ясовувати в яку халепу ти знов встряв, але прошу або сказати правду, або шукати іншого. На мені немає наліпки «Дурень».

- Я… я сам заберу її. Дякую. Бувай. – він проторохтів і швидко відключився, а я не став сперечатись. Мені не до нього. Хоч би тільки ні в які розбірки не вліз зі своєю здібністю знаходити пригоди.

Тяжко зітхнув, я подивився на небо. Чисте, не єдиної хмаринки. Таке рідко зустрінеш взимку, але зараз це доречно. Заспокоює. Особливо коли чуєш знову і знову піліньк-піліньк з цієї скриньки Пандори. Але не має часу, я маю впевнитись, що з нею все гаразд. Тому наважуюсь підійти ближче. Сподіваюсь, все пройде чудово.

Вона має бути в бібліотеці. Я підходжу ближче до сходинок і в моїй пам’яті одразу з’являються спогади, як вона тут підіймається. Так легко йде наче не торкаючись землі, відчиняє двері і ховається за ними, на останок глянувши через плече, ніби відчуваючи, що я поруч.

Струснув головою і відігнавши непотрібні думки, я швидко підіймаюсь сходами. Відчинив двері, проходжу в середину і одразу оглядаюсь. Ніколи не любив ходити в цю бібліотеку аби не зустрітись з її "мешканкою", але зараз це єдине місце, де я можу бути ближче до дівча… тобто де я можу знайти її! Ох вже ці думки. Потрібно зібратись! Давай, Юстин! Ти зможеш! Дорослий хлопець. Але... Хоч трішечки. Відчути це ще раз. Можливо ж, чи ні?

От і вона. Я бачу її і серце завмирає. Дивлюсь на неї, намагаюсь запам’ятати якомога більше деталей, просто щоб хоча б в думках бачити її поряд. Бачити її хоча б так. Тільки обережно, Юстин. Ти не маєш до неї наближатись. Але, якщо тільки трішки, то можна?

- Добрий день, пані Зоряна. – вона взяла декілька книжок і підійшла до… ох і чому саме її зміна сьогодні? – Сьогодні відкрита друга кімната? – спитала вона своїм ніжним голосом, від якого мені навіть тепліше стало. І як їй це тільки вдається?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана мого боса, Iren», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кохана мого боса, Iren"