Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Лікар роздратовано відвернув голову і вдихнув.

— Але ж Алекс повністю безпечний. Напади трапляються у всіх. В нього майже на нулі галюцинації, хіба що тільки слухові. Зорових вже п’ятнадцять років нема. Він може покричати. Може гепснути в офісі по столу, але ж майже всі так роблять. Всі хто має стільки і таку роботу. І добре, що він спить, бо якби почув що ви дружину приплітаєте, яка ледь не погубила їх.... 

— Лорі, Лорі, Лорі, — заспокійливим тоном промовив мер і поклав долоню на плече Деванса, — Я все це знаю. Я все знаю. Не думай, що я в чомусь звинувачую Алекса. Проте попередити його варто. Людям хочеться шоу. Фільми, ігри і книжки їм набридли. Віртуальна реальність Царств не вражає вже нікого. Він ще спить? 

— Заснув кілька хвилин по тому, — відповів Лорі, поглянувши на годинник, — До речі, фільми і ігри його і вибісли. Там якась групка жовтої преси сиділа в капелюшках з фольги, вони смакували його обурення. Приплітали заговори, сатанізм і решту всього, що так неприємно чути. Ставили під сумнів його компетентність. Переходили кордони. Наступного разу відправте когось молодшого.

Мер  докурив цигарку і кинув її в смітник. 

— Хтось молодший не має стільки досвіду і може ляпнути зайвого. Лорі, ти єдиний, кого Моро підпустив до себе. Тільки з тобою він погоджується їздити на ці всраті конференції. Не зрозумій мене не правильно, ви чудова пара. І ти за нього переживаєш. А я тобі довіряю. І якщо ти кажеш, що він безпечний, я і далі буду замовляти за нього слово. Проте, тепер я мушу пильнувати за ним уважніше. Втрачати таку голову мені шкода.

Моро прокинувся і дещо розгублено озирнувся. Лорі вже сидів в машині.

— Довго я спав? — спитав Алекс і потер очі.

— Ні, — просто відповів  той.

— Вибач, щось я геть розвалився.

— Казав тобі, давай додому завезу.

— Я в офісі помиюсь, каву вип’ю і нормально. Хоча, пішли зі мною, я позичу тобі щось з шафи. Поснідаємо, — не чекаючи відповіді, Моро зняв пасок безпеки і вийшов з машини.

Порівнявшись з другом, Деванс сказав:

— Мер був тут. Про вчорашній випадок вже по всьому світу рознесло.

— А ти сказав йому, щоб ще більше обмежили допуски журналістам?

— Так, але вже існуючу ситуацію це не змінить. Дехто переживає, що ти не врівноважений і з тобою не варто залишати дітей.

Алекс видав глухий рик, долоні його спітніли і від сильно стиснув їх. Хода його стала швидшою. Лорі не зволікаючи йшов за ним.

— Багато вони знають, — буркнув Моро і зайшов в будівлю інженерного відділу. 

Доктор промовчав. Тільки піджав губи і уважно стежив за другом. 

Як не дивно, а дехто вже був на робочому місті. На нижньому поверху, де були переважно склади і величезні лабораторій, ходили групами юнаки, які скоріш за все ночували на робочому місті. Піднявшись на останній поверх, чоловіки вийшли з ліфту і зіткнулись з гуцулом Мартином.

Хлопцю не більше двадцяти, одягнений мінімалістично, проте стильно, що виглядало неймовірно на фоні решти співробітників і співробітниць, які періодично забували змінювати одяг, мити, чесати волосся і приймати душ, хоча б на роботі – занадто сильно любили свої проекти, не хотіли зайвий раз відволікатись. Як там не було, а секретарю головного інженера треба за собою слідкувати. 

Мартин і справді був гуцулом. У більшості співвітчизників він мав не аби яку славу. Батьки його родом  з Закарпаття, коли виявилось що дитину не видно на УЗІ, а це перша ознака, що дитина пілігрим, мати з батьком по закону переїхали в Павуче місто. Народився хроносовцем другого виду з вираженими порушеннями психічного розвитку. На відміну від першого виду, який подорожував в минуле у якості звичайних людей, свідків історичних подій і проводили в минулому що най більше кілька діб, Мартин один з перших, хто сам ставав історичним діячем. А точніше опинявся у них в голові і стежив за подіями від першого обличчя, не впливаючи на свідомість. Колись йому пощастило опинитись в голові самого Наполеона у вересні 1812 року. Можливо, саме тому після закриття його воріт в Царство, Мартин був шановним гостем всюди, де був хоч один українець. Нераз його кликали на інтерв’ю, на яких той розповідав про яскраві навіть палаючі події, які бачив на власні очі. Пізніше Мартина задарювали символічними червоно-чорними подарунками. Пілігримом він був не довго, всього до шістнадцяти років. Пощастило побачити роботу багатьох великих людей, життя яких досліджував ще два роки після завершення походів в Царство Хроноса. На батьківщині не прижився, хоча залюбки вчився доїти корів і збирати гриби. Але могутній інтелект прагнув науки, нескінченного розвитку, тому залишивши батьків, юнак повернувся в Павуче місто в пошуках підтримки і розуміння.

Великою бідою Мартина було те, що він довго по всякому погано говорив — наслідки походів. Це не заважало Мартину бути секретарем Алекса Моро — головний інженер розгледів потенціал і швидко навчив хлопця під себе. В розмові з ним Моро забороняв Мартину використовувати щось, що змушувало б Моро гортати перекладач. І тим не менш, деякі слова не вдалося викреслити з словникового запасу парубка, які інженер не розумів і досі.

— Добрий ранок, — привітався юнак, — я видів вашу машину, видів, що ви не один, а зараз рано – я зготував вам кави, уп’єте маленько. Знаю, що конференція пройшла не добре, тому хотів вийти до вашого приходу.