Читати книгу - "Отже, Гроші. Книга 1. Кроки 1-10, Mr AnNiBa"

   Дену було вже 8 років. І, звичайно, він був уже досить розумний і досвідчений, щоб обходитися без довгих повчань та настанов тих, хто важливо називає себе «дорослими»."

   Тому шлях додому зі школи ніколи не був улюбленим часом для Дена. Саме час, який займала дорога до затишного будинку його сім'ї, тато намагався використати для своїх хитрих штук. Ден знав, що тато завжди заходить здалеку.

- Дене, у мене проблема, - майже традиційно для себе почав тато.

- Що цього разу? Ти знову забув, чому дме вітер чи як Сонце не забуває, де й о котрій йому підніматися над горизонтом? - навмисне відчужено поцікавився Ден для підтримки розмови.

- Цього разу все набагато серйозніше – награно насупившись відповів тато.

- Мама попросила дорогою купити кілограм яблук та кілограм цукру для пирога. У магазині мене відволік дзвінок по роботі, думки були зосереджені на ньому. Як результат - зараз у мене в багажнику два кілограми яблук та взагалі немає цукру, - випалив тато заздалегідь заготовлений текст.

- Так а в чому справа? - буркнув Ден зі свого заднього сидіння у старенькому сімейному седані, - заїдь ще раз до магазину та купи мамі цукор для пирога.

- Ось тут і починаються реальні проблеми, - тато явно став себе почувати впевненіше в спішно освоюваній ним ролі.

- Бюджет на пиріг весь витрачений. Якщо я ще куплю цукор, мама помітить зайву витрату. Ти знаєш, як  сильно вона засмучується, коли щось пішло не за її розрахунком. Не хочу її засмучувати. Та ще й через власну розсіяність - тут вже ні на кого іншого не перекинеш провину, - все більше входив у кураж тато Дена.

   Дена почало інтригувати те, що відбувається в автомобілі. Він вже давно змирився з татовими потугами читати йому лекції з того чи іншого предмету, намагаючись видати їх за життєві ситуації. Зазвичай у тата це виходило незграбно. Але сьогодні, мабуть, настала його зоряна година. І головний успіх тата сьогодні полягав у тому, що Ден все ще не розумів, до чого тато веде. А, між іншим,  вже півшляху від школи до дому були позаду.

- Давай дотримуватись нашого правила при вирішенні проблем - визначимо, що ми маємо, і як можна, в принципі, вирішити нашу проблему?» - тато, здавалося, почав переходити до справи.

- Твою проблему, - в’їдливо відзначив Ден.

- Ми маємо  два кілограми яблук, один з яких нам зовсім не потрібен, - продовжив тато, не помітивши шпильки Дена, - І цей кілограм яблук нам якимось чином треба обміняти на кілограм цукру.

– Але хто захоче обміняти кілограм яблук на кілограм цукру? – резонно зауважив Ден.

- А можливий спосіб вирішення проблеми ти, Дене, вже підказав – нам потрібно купити цей цукор. Тільки ланцюжок обмінів стає довшим: спочатку ми повинні обміняти яблука на гроші, а потім гроші – на цукор, – тато світився у променях свого тріумфу.

- Тепер я зрозумів тему сьогоднішньої твоєї лекції, - здивовано зауважив Ден, - Гроші дозволяють міняти будь-що на що завгодно. Без них нам або прийшлося б їсти кислий пиріг, або засмутити маму…

    Вони приїхали до магазину. Тато підійшов до жінки, яка відбирала яблука для свого пирога. Він розповів їй, яка неприємність з ним сталася. Жінка погодилася його врятувати та купила у нього зайвий кілограм яблук.

   На отримані гроші тато з Деном купили кілограм цукру і задоволені помчали додому, де на них вже зачекалася мама. Гроші допомогли вирішити ситуацію та обміняти необмінне, на перший погляд.